На тлі страшного нервування, викликаного величезною кількістю біженців з Близького Сходу, в Німеччині відбуваються насправді курйозні історії.

31-річного китайського туриста записали у біженці, і, доки не схаменулися, встигли його доправити до табору й навіть забезпечити грошима!

Як відомо, Німеччину відвідує сила-силенна туристів. Не останніми за кількістю серед них є китайці – і ось, у середині липня, у самісіньку спеку, якийсь мешканець Північного Китаю прилетів з туристичною візою у кишені в славне місто Штутґарт. І тут з ним трапився вельми неприємний випадок: невдовзі після прильоту, просто на летовищі, його обікрали. Поцупили калитку з грошима, картками та документами – що ж, і таке буває, навіть в такій пристойній та поважній державі, як ФРН.

Що трапилось далі – ніхто наразі зрозуміло пояснити не в змозі. Ймовірно, що невдаха-турист волів повідомити поліції про крадіжку, прийшов до відділку, якого розташовано там же, проте незабаром раптом опинився в центральному пункті прийому біженців федеральної землі Баден-Вюртемберг, у відомому таборі, який носить назву Patrick Henry Village. Той факт, що він перебував саме там, підтверджується офіційними органами: зокрема, про це повідомила прес-секретарка земельного уряду в Карлсруе. За її словами, в цьому таборі наш герой за допомоги перекладача заповнив та підписав так звану "облікову анкету", яку видають усім шукачам статусу політичного біженця. Таким чином, на її думку, "громадянинові Китаю було цілком зрозуміло, що він перебуває в центрі прийому біженців". Сам китаєць після заповнення документів добровільно (як стверджують німецькі посадовці) сів до автобусу, аби його доправили в Дортмунд. З позиції представників влади – цілком повсякденна процедура.

Власне, й далі з ним чинили так, як чинять з шукачами статуса біженця: в Дортмунді у нього забрали закордонний паспорт та взяли відбитки пальців. Замість документів він отримав "посвідчення біженця" – бюрократична машина прийому та обробки "новеньких" працює у Німеччині, неначе швейцарські дзигарі.

Молоду людину було занесено до нашої системи, тож ми обходилися з ним, як з будь-яким іншим біженцем, – пояснює представник місцевого самоврядування дортмундського району Арнсберг.

З Дортмунда новітнього "азюлянта" (так в німецькому жаргоні називають біженців) доправили до містечка Дюльмен, при цьому він сам все ще навіть гадки не мав, що все оце не є частиною слідства та операції з спасіння пограбованого іноземця.

Схоже, що він не замислювався над тим, що відбувається, – пояснив ситуацію Кристоф Шлютерманн з "Червоного Хреста" округу Косфельд, – він просто підкорявся тому, що йому наказували робити: мовляв, начальство є начальство.

Свою роль в цій курйозній історії відіграв ще й той факт, що саме у цей момент у Дюльмені опинився ще один китаєць, який насправді волів отримати в Німеччині політичний притулок: не слід забувати, що Китай – країна далеко не демократична та багато китайців біжать звідти саме від політичних переслідувань. Проте, наш герой до цієї категорії не входить: після тижня перебування в таборі він почав трошки нервувати.

Кристоферу Шлютерманну та керівникові табору, Клаудіо Колаковичу, раптом спало на думку, що добре вдягнений молодик навіть візуально якось не вельми "тулиться" до злиденних сирійських та афганських біженців, проте погомоніти з ним не вийшло – навіть жестами. Тоді Шлютерманн покликав перекладачем власника місцевого китайського ресторану: той, щоправда, виявився не китайцем, а японцем, тому просто порадив загрузити у смартфон програму-перекладач з мандаринської говірки. За її допомоги Шлютерманн нарешті так-сяк сформулював питання, яке взагалі-то, потрібно було задати ще поліцейським штутґартського літовища: чого хоче незрозумілий гість? Відповідь у електронному перекладі на німецьку прозвучала дивно: "Я бажаю піти погуляти за кордон". З охами та ахами, але місцеві начальники все ж таки збагнули: перед ними – ніякий не біженець, а простий турист, який нічого іншого так не воліє, як продовжити свою подорож – він збирався відвідати Італію та Францію.

Вже постфактум, коли почали розбиратися у цій події, стало зрозуміло, що саме послужило причиною подібного дивного непорозуміння. 31-річний китаєць, хоч і показав на летовищі дійсну туристичну візу, проте, невдаха-прикордонник примудрився занести його дані не в ту базу. Тому поліцейські, які стали "пробивати клієнта" через комп‘ютер, не змогли його знайти, що не тільки ускладнило ідентифікацію, а й "запустило" добре налагоджений режим прийому чергового біженця.

Втім, після багатьох витрачених нервів та "мозкових штурмів", історія ця дійшла цілком мирного завершення: заяву про надання статуса політбіженця анулювали, злодіїв і навіть поцуплені гроші з картками знайшли, повернувши нашому китайцеві відібране майно, після чого турист зміг продовжити перервану подорож до Півдня Європи. До німецьких бюрократів він не має жодних претензій, але, за його словами, "уявляв собі Європу зовсім інакше".

Відкритим залишається лише питання – чому ж він так терпляче, без жодного нарікання, витримував протягом довгих днів таке дивне до себе відношення? Без жодного слова поставив відбитки пальців, не протестував проти вилучення у нього паспорта, пройшов медичну перевірку і навіть з вдячністю прийняв невеличку, у порівнянні з вкраденою у нього, суму грошей, яку йому вручили в таборі… Певно, його поведінка вельми яскраво характеризує не стільки німецьку чи то пак, європейську, скільки саме китайську бюрократію та її методи поводження з людьми.