У своєму повідомленні в Telegram радник керівника Офісу президента України Михайло Подоляк висловив думку, що кадрові зміни на високих посадах в Російській Федерації свідчать про необхідність ресурсного забезпечення «нескінченної війни».

За висловом Подоляка, перебудова в управлінській вертикалі Росії, на яку віддає пріоритет диктатор Путін, свідчить про кілька ключових аспектів.

По-перше, це тотальна мілітаризація економіки і перегляд систем постачання для потреб армії.

«Остаточний перехід країни до воєнного «комунізму» для ресурсного забезпечення «нескінченної війни»», — наголосив Подоляк.

Також, по-друге, йдеться про перерозподіл функціонального впливу між традиційними кланами.

«Різке скорочення кількості впливових членів неформального навколо путінського «Політбюро 2.0», — додав Подоляк.

Подоляк також вказав, що третім важливим аспектом є розв’язання давньої проблеми армійської корупції. Це пов’язано зі зниженням впливу групи, яку очолював Сергій Шойгу. Після цього Путін запропонував призначити на посаду міністра оборони Андрія Бєлоусова.

Разом з тим, по-четверте, йдеться про поступове видавлювання на периферію «палацових амбіцій» групи секретаря Ради безпеки РФ Миколи Патрушева.

«Що, до речі, прямо говорить про наростання недовіри всередині путінської вертикалі», — додав Подоляк.

Зазначимо, що Олексій Литвиненко, очільник РНБО, висловив думку, що в російському керівництві є багато розумних людей, які зможуть діяти раціонально, коли зрозуміють високу ціну збереження відносин з Путіним. Водночас він зауважив, що на даний момент Путін не відмовився від своїх максималістських цілей, які включають руйнування української державності й перетворення її на буферну зону.

«В оточенні Путіна є певне коло осіб, котрі його можуть зрадити й зроблять це в зручний момент. Таких багато серед бізнесменів, силовиків, політиків, урядовців, військових. Це люди, які несуть разом із диктатором солідарну відповідальність за всі злочини, які вчиняє Росія. Але їх можуть не влаштовувати якісь моменти, не варто скидати з рахунків внутрішню конкуренцію між ними — за ресурси, владні позиції, впливи», — зазначив Михайло Басараб, політолог