На напрямках Работиного, Старомайорського та Оріхового ЗСУ подолали першу лінію оборони і фактично вже дійшли до другої лінії.
Про це розповів колишній командир роти батальйону «Айдар» Євген Дикий.
За його словами, третя лінія – найглибша.
«Це певною мірою лінія життєзабезпечення для перших двох. Її окремо тримати навряд чи буде реально. А от перші дві, вони розраховані саме на те, щоб довго й наполегливо відбивати наші штурми. Перша лінія, це були суцільні мінні поля. От саме сотні квадратних кілометрів замінованої території», – розповів Євген Дикий.
За мінними полями розташована пунктирна лінія з так званих опорників – опорних пунктів, які стоять на панівних висотках, звідки можна вести обстріли.
«Другу лінію оборони не можна було зробити як одне велике мінне поле, тому що тоді окупанти самі не змогли б пересуватися між першою та другою лініями», – пояснив військовий.
Дикий зазначає, що не варто очікувати, що тут буде швидкий прорив.
Додамо, Військовий оглядач, експерт групи інформаційний спротив Констянтин Машовець зробив огляд про Василівський напрямок на Запоріжжі.
Інформацію він опублікував на своїй сторінці в телеграм.
“Наскільки я розумію, командування противника вважає саме цей напрям найбільш “безпроблемним” для себе. Інакше б, ми вже побачили б його суттєве посилення… Але поки цього не відбувається… переміщення в цю смугу батальйону кримських “барсиків” таким навряд чи можна вважати, хоча, звичайно, це виглядає цілком симптоматично”, – пише оглядач.
Він вважає, що командування противника, зважаючи на все, розраховувало втримати ситуацію тут, саме тією “солянкою” підрозділів, частин і з’єднань, які воно тут розгорнуло ще напередодні українського наступу в смузі забезпечення… І ще нещодавно, воно мало підстави на це сподіватися…
Окрім того, Машовець додав, що кілька діб тому, передові підрозділи 128-ї ВДШБР ЗСУ почали досить жваве просування на північ від с.Жереб’янки у напрямку с.Лугове (один з основних вузлів оборони противника на дорозі з Кам’янського на Василівку).
“Справа в тому, що 429-му мсп супротивника, навіть посилена батальйонами осетинських “оленів” і місцевих колаборантів, цілком можливо могла успішно оборонятися, доки ЗСУ атакували виключно на вузькій ділянці за напрямом с.П’ятихатки – с.Жереб’янки. Але, як тільки розмах активізації ЗСУ на цьому напрямі почав зростати … почалися проблеми”, – пише оглядач.
За його словами першим “дзвіночком” стала зміна напрямку українських атак. Замість того, щоб ломитися “у лобову” на с.Жереб’янки вздовж дороги Оріхів – Василівка, українське командування змістило трохи їхній напрямок на північний захід. І одразу з’ясувалося, що утримувати с.Жереб’янки противнику не так легко, як йому здавалося до цього… Бойові порядки 429-го мсп виявилися для цього надто розтягнутими.
“А легкий натяк ЗСУ на обхід зі сходу південної частини с. Кам’янське , що ще утримується ворогом, взагалі змусило противника реагувати в “темпі вальсу””, – зазначив він.
Спочатку противник потягнув “під Василівку” все, що в нього було на цьому напрямку під рукою – батальйон 810-ї окремої бригади морської піхоти. Потім ще один батальйон зі складу зведеної тактичної групи 4-ї військової бази (СБ). Нарешті, для “заспокоєння душі”, у цю смугу з Оріхівського напрямку перемістилася на межу с.Лісне – с.Долинка (в район с.Грозове) зведена тактична група (до 2-х загонів\батальйонів) 45-ї окремої спеціальної бригади призначення повітряно-десантних військ.
У зв’язку з цим постає цілком закономірне питання – а якщо передові підрозділи ЗСУ на цьому напрямі ще додадуть “широти”, наприклад, у напрямку на Нестерянку чи Мирне… що тоді перекидатиме на цей напрямок противник?
Зовсім не факт, що історію із “заміною” 7-ї десантно-штурмової дивізії у складі ДВ “Дніпро” на “новосформовану” 70-ту мотострілецьку дивізію, для використання першої на Токмацькому та Бердянському напрямах, командуванню супротивника вдасться повторити.