Зближення Туреччини з Росією відбувається з такою ж швидкістю, з якою країни розірвали стосунки через збитий Анкарою російський літак Су-24 в листопаді 2015 року. Що спричинило раптове відновлення стосунків між Реджепом Таїпом Ердоганом і Путіним та до чого це може призвести – у матеріалі сайту "24"
Від ненависті до любові – один путч
Після невдалої спроби військового путчу в Туреччині в липні 2016 року президент Реджеп Таїп Ердоган взяв курс на згортання демократії в країні. Країною прокотилися масові арешти. Причому не лише військових, яких підозрюють у причетності до організації державного перевороту – під репресивний каток потрапили вчителі, журналісти. Ердоган на шаленій швидкості став закручувати гайки і семимильними кроками рухатися в бік диктатури. Власне, турецький президент з моменту свого обрання в 2014 році не приховував, що прагне максимальної концентрації влади в своїх руках. Невдалий путч – наслідок авторитарної політики Ердогана. Путчисти виступили проти відходу президента від демократичних принципів і засад.
Крім масових зачисток усіх підозрюваних Ердоган став робити реверанси в бік Москви. Він висловив співчуття загиблому пілоту зі збитого літака, і заявив, що підозрює в інциденті з російським Су-24 військових, які мали на меті заподіяти шкоду відносинам Туреччини і Росії. В Кремлі, незважаючи на те, що ще рік тому говорили про Туреччину, як про головного державного ворога і розірвали всі стосунки, сприйняли заяви президента Туреччини дуже прихильно, погано приховуючи свою радість. Центральні телеканали Росії жваво підхопили тему і стали трубити про те, що Ердоган вибачився перед Росією і готовий виплатити компенсації сім’ї загиблого.
Заради відновлення стосунків із Москвою Ердоган назвав знищення російського літака провокацією
Анкара і Москва відразу домовилися про зустріч президентів країн. Напередодні візиту до Санкт-Петербургу Ердоган назвав Путіна другом, а також заявив, що переговори відкриють нову сторінку у відносинах.
"Це буде історичний візит, новий початок. На переговорах з моїм другом Володимиром, я вірю, буде відкрито нову сторінку у двосторонніх відносинах. Нашим країнам належить багато зробити разом", – заявив Ердоган.
Під час зустрічі, яка відбулася 9 серпня, президенти потиснули один одному руки. Після перемовин глави обох держав виглядали задоволеними. Путін заявив, що санкції проти Анкари поетапно скасують, а відновлення чартерних рейсів – справа часу. Ердоган підтвердив, що проект "Турецький потік", який був давно заморожений, таки буде реалізований. Нагадаємо, в проекті по транспортуванню російського газу по дну Чорного моря через європейську частину Туреччини далі до ЄС зацікавлена Москва. Тривалий час Москві не вдавалося почати його реалізацію по багатьом причинам. В той же час, якщо проект втілять у життя, то це вдарить по економічним інтересам України.
Рибак рибака бачить здалеку
Блискавичне зближення Туреччини з Москвою викликає занепокоєння США і Євросоюзу. По-перше, Туреччина – член НАТО, і на її території базуються військові бази альянсу. По-друге, Анкара – кандидат на вступ до ЄС. Проблема не в тому, що дві країни налагоджують добросусідські відносини. А в тому, що це відбувається на тлі наростаючого авторитаризму в Туреччині. В Брюсселі вже наголосили, що Анкара не зможе приєднатися до ЄС у випадку відновлення смертної кари. Також в ЄС підкреслили, що Туреччина повинна дотримуватися демократичних принципів.
У відповідь Ердоган став вимагати скасування візового режиму з ЄС. Міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу пригрозив розривом міграційної угоди з Євросоюзом. За його словами, Анкара відмовиться дотримуватися угоди з питань біженців, якщо Брюссель до жовтня не введе безвізовий режим для турецьких громадян.
Та відповідь Брюсселя була негативною. США, від яких Анкара вимагає екстрадиції головного підозрюваного в організації путчу ісламського проповідника Фетхуллаха Гюлена, також не поспішає йти назустріч. Вашингтон заявляє, що вивчає документи, однак, на думку експертів, не стане видавати Туреччині Гюлена.
Тому, як зазначив у коментарі сайту екс-міністр закордонних справ України Володимир Огризко, в Ердогана не залишилося простору для маневру. Йому треба шукати хоч якихось потенційних союзників, і таким виявився Путін.
"Як кажуть у народі, "рибак рибака бачить здаля". Ті стандарти, які ми сьогодні спостерігаємо в Росії, підсвідомо або, може, і свідомо, імпонують і Ердогану", – зауважив Огризко.
На думку політичного аналітика Валентина Краснопьорова, процес, який відбувається сьогодні в Туреччині, – це відхід від демократичних свобод і взагалі від світської форми влади, що є небезпечним проявом і наближає ментальність влади Туреччини до ментальності російського керівництва. Тому є підозра щодо спільності подальших дій.
Ще одна з причин відновлення стосунків між Анкарою і Москвою – обидві країни постраждали в економічному плані. Туреччина – від російських санкцій щодо заборони двосторонньої торгівлі, а також чартерних рейсів, що призвело до сильного падіння туристичного бізнесу. Росія, хоча і робила вигляд, що "на раз-два" підніме вітчизняний аграрний бізнес, змушена визнати, що все ж без турецьких помідорів їй не обійтися.
Турецькі помідори таки перемогли
Загалом експерти переконані, що саме устремління Ердогана і Путіна до диктатури всередині власних країн і є основою поновлення стосунків.
"Що більше буде урядів із диктаторами на чолі, то краще й простіше буде Путіну домовлятися та грати виключно на інтересах держав", – зауважив Краснопьоров.
В той же час політологи вважають, що саме авторитаризм стане перепоною для довгострокових відносин Туреччини і Росії.
"Це ситуативний союз двох авторитарних режимів, який не відповідає довгостроковим інтересам країн. У Туреччини кардинально інший погляд на сирійську проблему. Її основні торгівельні партнери – це країни ЄС. Ще два місяці тому між ними не було ніяких стосунків. А зараз вони тиснуть один одному руки. В авторитарних державах така політика дуже швидко змінюється", – стверджує політичний експерт Олександр Палій.
Політолог Євген Магда зауважує, що загравання Ердогана – тактика.
"Ердоган, звісно, молодець… "друг Владімір"… Але не скидайте з шальок терезів традицій османів та властивості деяких хижаків облизувати жертву перед тим, як відкусити їй голову", – написав він на своїй сторінці у Фейсбук.
Тарас Загородній стверджує, що Ердоган взагалі демонстративно спізнився на зустріч з Путіним, щоб публічно принизити російського президента.
"Товариш Ердоган провернув із Путіним такий же трюк, який той здійснював із багатьма світовими лідерами, коли запізнювався і на півгодини, і на годину. Підкреслював важливість своєї персони. Ердоган показав, що ніяка Росія не "велика держава". Довелося Путіну постояти, попереминатися з ноги на ногу, поки товариш Ердоган зволив затриматися", – підкреслив він.
Водночас відкидати загрозу можливого союзу Туреччини і Росії не треба. Як зауважив Володимир Огризко, все це небезпечно для Заходу. Тому Україні, ЄС і країнам НАТО необхідно максимально швидко розробляти концепцію взаємовідносин із Туреччиною, щоб потенційний альянс Анкара-Москва не переріс у загрозу для країн-членів ЄС.
Чому Туреччина пішла на зближення з Росією? Думка експертів
Володимир Огризко, екс-міністр закордонних справ України
Зближення Туреччини і Росії може бути загрозливим для України, ЄС і країн-членів НАТО. Це поставить під сумнів спроможність НАТО діяти адекватно на південному фланзі, який після анексії Криму набуває особливого значення, адже Туреччина також країна-член НАТО.
Швидше за все, Ердоган взяв курс на згортання демократичних завоювань і стандартів, які в Туреччині існують вже впродовж багатьох років. Факт невдалого путчу призводить до того, що Ердоган закручує гайки по максимуму. Така політика, безумовно, викликає відповідну реакцію ЄС і НАТО.
На Заході йому скажуть, що не можна відновлювати смертну кару чи кидати вчителів за грати тощо. Тому в Ердогана просто не залишається простору для маневру. Йому треба шукати хоч якихось потенційних союзників і, як кажуть у народі, "рибак рибака бачить здаля". Ті стандарти, які ми сьогодні спостерігаємо в Росії, підсвідомо або, може, і свідомо, імпонують і Ердогану.
Все це становить загрозу для Заходу. Тому Україні, ЄС і країнам НАТО необхідно максимально швидко розробляти концепцію взаємовідносин з Туреччиною, щоб потенційний альянс Анкара-Москва не переріс у проблему для країн-членів ЄС.
Але навряд чи Туреччина визнає анексію Криму. Але далі слів Анкара не робитиме конкретних дій. Будуть заяви, що Крим – територія України. Але якщо Путін побачить, що за словами не буде реальних кроків, він розбудовуватиме вигідні йому проекти. Москва спокійно на такі заяви реагуватиме, тому що це нікого ні до чого не зобов’язує.
Олександр Палій, експерт-політолог
Це ситуативний союз двох авторитарних режимів, який не відповідає довгостроковим інтересам країн. У Туреччини кардинально інший погляд на сирійську проблему. Її основні торгівельні партнери – це країни ЄС. Ще два місяці тому між ними не було ніяких стосунків. А зараз вони тиснуть один одному руки. В авторитарних державах така політика дуже швидко змінюється.
Зближення Туреччини і Росії зумовлене тим, що в Туреччина після спроби державного перевороту стала ізольованою. Ердоган має проблеми з ЄС, а також з видачею США підозрюваних у перевороті. Тому він шукає ситуативних союзників. Він готовий іти на поступки. З іншого боку, Росія знаходиться в поганому економічному стані. Крім того, у Кремля великі проблеми в Сирії. Тому Москва зацікавлена в зближенні.
Сподіваюся, що на стосунках України і Туреччини це ніяк не відіб’ється. Крим Анкара не визнає. Для нас важливо,щоб зберігалися напрямки, які зараз існують між нашими країнами. В Туреччині стверджують, що все зберігається, незалежно від розвитку взаємовідносин з іншими державами.
Валентин Краснопьоров, політичний аналітик
РФ зараз дуже вигідно, щоб руйнувався демократичний світ та світ свободи. Що більше буде урядів із диктаторами на чолі, то краще й простіше буде Путіну домовлятися та грати виключно на інтереси держав. Процес, який відбувається сьогодні в Туреччині, – це відкат від демократичних свобод і взагалі від світської форми влади, що небезпечно й наближає ментальність влади Туреччини до ментальності російського керівництва. Тому є підозра щодо спільності подальших дій.
Зараз дуже важливою буде реакція США. Проблема в тому, що Вашингтон взяв курс на відхід від серйозного впливу на процеси на Ближньому Сході. Чи готові вони включатися в Туреччину? Це вже залежатиме від нової адміністрації. Складність у тому, що це все відбувається одночасно з президентськими перегонами.
В будь-якому разі є підстави вважати, що ментально турецька влада наближається до російської. В цьому небезпека режиму. Навряд чи переворот влаштував сам Ердоган, але те, що він його спровокував і буде використовувати в своїх цілях, цілком можливо. А мета – узурпувати владу та стати "султаном". Така Туреччина може стати союзником Росії.
Такий союз може обернутися тим, що багато країн, які брали участь у демократичних процесах, відійдуть подалі. Відповідальність за те, що відбувається в Туреччині, лежить також і на ЄС. Потрібно було міркувати над поступовою політикою європеїзації Туреччини. На жаль, цього не відбулося. В результаті, скоріш за все, ми отримаємо біля кордонів Європи ще одну диктаторську державу.
Автор: Інна Жолобович