Політичний консультант Віталій Шкляров повідав у відкритому листі про психологічний тиск і нелюдські умови утримання.
Видання НВ отримав цей лист від адвоката Шклярова Антона Гашинського. Сам Шкляров переведений в СІЗО-1 в центрі Мінська, він позбавлений можливості листування з зовнішнім світом. Тому попросив адвоката зробити заяву від його імені.
Шкляров – 44-річний уродженець Гомеля. Він позиціонує себе «американським, німецьким і російським політконсультантом, який раніше притягувався до роботи у виборчих штабах Барака Обами, Берні Сандерса, Ангели Меркель і Ксенії Собчак. 29 липня Шклярова затримали представники силових органів Білорусі в Гомелі по приїзду з США. Йому пред’явили кримінальне обвинувачення «в організації або активній участі в групових діях, що грубо порушують громадський порядок». На думку його адвоката, слідство намагається прив’язати виступ Шклярова в медіа до справи блогера Сергія Тіхановського. Правозахисний центр «Весна» Білорусі вніс політконсультанта в список політв’язнів.
«Як і будь-яка людина, яка посміла критикувати авторитарні режими, я розумів, що зарікатися від тюрми не варто. Але коли мене заарештували, я все ж не очікував, що потраплю в тоталітарну катівню. Надовго. Немов якась мерзотна машина часу відправила мене в ГУЛАГ. Ні, мене поки не б’ють. Але намагаються зламати. Всіма силами. Корчать і тиснуть, використовують махрові табірні методи.
Найстрашніше, що у мене немає листування і зв’язку із зовнішнім світом. Я політзек, тому листи, які я через день пишу матері, синові, дружині, друзям за стіни тюрми не пропускають. Вони не виходять з СІЗО; думаю, що місцевий політрук старанно підшиває їх до моєї справи. Що він збирається там проти мене накопати – зрозуміло.
Само собою, листи, які з волі надсилають мені, теж не доходять. Не те щоб їх цензурували, одні пропускали, інші ні. Не пропускають взагалі. Хоч і читають. А книги просто не передають.
Хотів почати сам що-небудь писати – не можна! До того ж кожне написане слово мого щоденника читається і копіюється.
Один раз після зустрічі з адвокатом, після спроби передати лист матері і дружині, завели в кімнату, роздягли повністю, догола, і обшукували з пристрастю – чи не сховав я де-небудь клаптик папірця. Потім посадили в «стакан» – це бетонний карцер метр на метр, – поки, схоже, обшукували мою камеру.
Повірте, «стакан» в порівнянні з тотальним інформаційним вакуумом – це дурниця. Зате для духовного накормлення в камеру притягли телевізор. Звичайно, доступні тільки три головних білоруських канали, де йдуть особливі спасенні білоруські програми – напевно, сподіваються вимити мозок пропагандою про надої і збирання зернових.
Душ раз в тиждень, по середах. Туалет в камері – у всіх на виду. Солженіцин з труни помахав рукою і перекинувся на інший бік.
Кожен день змушують голитися. Статут. Якщо не голишся – загрожують карцером (це майже як «стакан», але є табуретка, лежати ніде). Відрощувати бороду – це певна ступінь свободи. Не прийнято! Всі повинні бути однакові. Бритва тупа, лосьйонів ніяких немає і вода крижана. Після першого ж гоління на обличчі пішло запалення. На наступний день змушують голитися знову, хоча нічого не відросло! Роздратування посилюється. Викликав лікаря – той сказав, що «запалення бачить, але зробити нічого не може», мовляв, не положено не голитися. Статут!
Лягти на ліжко днем не можна – за це теж догана і карцер гарантовані. Зате після 22:00 – відбій. Думаєте, відбій – це лягли і заснули? Відбій – це тільки вимкнули музику, радянсько-патріотичну, яка з шостої ранку гримить з двору. Світло в камері горить безперервно, 24 години на добу. Нари короткі, залізні і настільки незручні, що на них неможливо заснути. Ноги набрякають, витягнути їх не виходить. Тому виспатися нереально: боляче і світло. І постійний брязкіт залізних замків і дверей. Завжди. 24 години на добу. У 2020 році це можна і потрібно розцінювати як тортури. Катування за свободу слова, за неправильні погляди і статті про вибори президента.
Невільні білоруси, сподіваюся, у вас там, на волі, все ж краще, ніж тут. Хоча різниця з кожним днем все менша, якщо правдиві ті чутки, які доходять з волі, ті нестерпні умови, в яких перебуваю я – це ніщо в порівнянні з тим, коли молодь, підлітків, дівчат б’ють палицями, що на них живого місця не залишається . І чорт знає, які їм, як і мені, світять терміни. Тим не менш, не втрачаю надію на свободу, для нас всіх. Вона буде. Рано чи пізно. Залишилося лише знайти цю прокляту машину часу і повернутися назад в XXI століття.
Про всяк випадок офіційно заявляю: думок про самогубство не маю. Сподіваюся, бути повністю виправданим, вийти на свободу, і продовжити жити вільним чесним життям, як жив завжди.
З повагою і любов’ю, Тимчасово застряглий в Білоруській РСР, вільний політзек Віталій Шкляров “.
У коментарях, під опублікованим листом, користувачі соц.мереж пишуть що режим Лукашенка зовсім озвірів. Навіть лікар, який працює в СІЗО признає факт, що це не людське ставлення.
