Прочитав на «Українській правді» статтю про сім років Авакова на посаді міністра внутрішніх років, – про це на своїй сторінці в Фейсбуці пише політолог Володимир Фесенко.

Автор статті (з руху «Чесно») трохи запізнився з реагуванням на безпосередній інформпривід (7-я річниця перебування Авакова на своїй нинішній посаді була ще в кінці лютого).

Але в статті наведено багато цікавого фактологічного матеріалу про динаміку політичної позиції Авакова.

Відштовхуючись від цього матеріалу, я коротко представлю і свою думку про причини феноменальної адміністративно-політичної живучості Арсена Борисовича на своїй нинішній посаді.

Нагадаю, це (7 років на посаді міністра) – абсолютний рекорд в історії незалежної України. Що ж цьому сприяло, які політичні якості Арсена Авакова? Якщо хочете, це міні «case study» на дану тему, корисне для початківців політиків, зокрема, з нової влади.

Отже. Перша важлива якість – «чуйка». Так наші політики називають політичну інтуїцію і вміння відчувати зміни політичної кон’юнктури і робити правильні політичні ставки. Наша політика дуже динамічна і мінлива. І без «чуйки» в ній ніяк. Якщо політик втрачає цю якість, то це призводить до занепаду його політичної кар’єри, а то і до катастрофи (як у Януковича). У Арсена Борисовича «чуйка» поки працює прекрасно. Він прийшов в політику з бізнесу всього 16 років тому, але дуже швидко вловив явні і приховані течії нашого політичного процесу і вміло цим користується і до цього дня. Він навчився ефективно пристосовуватися до кардинальних змін політичної кон’юнктури, які у нас відбуваються з кожним президентським циклом, а то й раніше. Це можна назвати і політичною гнучкістю, без якої в нашій політиці не виживеш.

При цьому Аваков не боїться конфліктів, і пов’язаних з ними політичних ризиків. Після приходу до влади Януковича він не перебіг під його крило, як зробили тоді сотні політиків, в тому числі десятки нардепів і топ-чиновників. Йому навіть довелося на кілька років емігрувати з України, втративши при цьому значну частину свого бізнесу в Харкові.

Величезні ризики були і під час Майдану. Дуже показово, що Аваков не побоявся і прихованого протистояння з Президентом Порошенком (хоча прямого конфлікту з ним не було). Так що, друга важлива якість для успішного політика – готовність і вміння ризикувати. Без цього не буде і великих перемог.

Ще одна важлива якість – вміння вибирати сильних союзників і вибудовувати з ними ефективну комунікацію.

У 2005 р, ставши харківським губернатором, Арсен Аваков вибудував дуже тісні відносини з сім’єю тодішнього Президента України Віктора Ющенка (брат і племінник якого проживали в Харкові). У період другого прем’єрства Юлії Тимошенко Аваков поступово зблизився і з лідером «Батьківщини». Під час і після Революції Гідності Арсен Борисович налагодив міцні партнерські відносини з Арсенієм Яценюком і Олександром Турчиновим. В результаті виник політичний проект «Народний фронт». У 2019 р Аваков продемонстрував політичну підтримку Володимиру Зеленському.

Але вічних друзів і ворогів в українській політиці не буває. З деякими колишніми політичними партнерами доводиться розлучатися (і у Авакова це не раз відбувалося), або колишні партнерські відносини поступово втрачали сенс. А з деякими ворогами іноді доводиться миритися (як це сталося у відносинах між Аваковим і Саакашвілі).

Цікавий сюжет про симпатії Авакова до парламентської форми правління. Це пояснюється досить просто. В силу різних причин особистий електоральний рейтинг Арсена Борисовича не надто високий. У зв’язку з цим він не може виступати в ролі самостійного політичного лідера, але зате цінний як сильний політичний партнер. Тому йому і ближче парламентська демократія, в якій головну роль відіграють партії, і взаємодія між ними.

У зв’язку з цим зазначу, що Аваков дуже точно вибрав адекватну собі політичну роль (хоча, можливо, цьому допоміг і збіг обставин). Його нинішня посада – це не просто статус, це різноманітна і багатофункціональна політична роль, яку Арсен Борисович максимально розширив, і грає досить ефективно. Знайти свою адекватну і ефективну роль у політиці – це також частина формули політичного успіху.

Для порівняння, Арсеній Петрович Яценюк був адекватний в ролі прем’єр-міністра, а після вимушеного відходу з цієї посади втратив себе, і ніяк не може знайти свою нову політичну роль, яка б забезпечила йому повернення у велику політику.

Ось таке «case study». Можливо, я таким чином поміркую і про деяких інших наших політиках.

А також підписуйтесь на наш телеграм канал Корупція – інфо – https://t.me/korupciya, аби не пропустити ще більше цікавої та актуальної інформації.