Рішення президента РФ Володимира Путіна розпочати вторгнення в Україну – це його особистий ендшпіль і завіса, що підбиває підсумки зовнішньої політики РФ останніх 15 років.

Причому парадокс полягає в тому, що за 15 років їм реально вдалося досягти непоганих успіхів в окремих напрямках, наприклад, на Близькому Сході. Навіть остання операція в Казахстані в січні вважалася дуже грамотним маневром в умовах політичних торгів із США та КНР.

Проте, рішення Путіна 21-24 лютого все це обнуляють. Про це пише Ілля Куса на своїй Facebook сторніці. 

Вони перетворюють ситуацію на гру з нульовою сумою і різко звужують для тієї ж Росії коридор можливостей.

Багато аналітиків (і я, зокрема) не думали, що саме цей сценарій буде реалізований. Саме тому, що це найбанальне і тупе рішення з усіх можливих.

Це стратегічний глухий кут, який, судячи з усього, базувався на цілій низці прорахунків.

1. Путін недооцінив силу української армії та готовність уряду чинити опір, вважаючи, що всі швидко здадуться, а оборона слабка.

2. Путін недооцінив рівень консолідації суспільства перед зовнішньою загрозою. Іншими словами, урок 2014-2015 років було зрозуміло неправильно або проігноровано.

3. Путін відправив в брухт свій початковий план тиску по Мінську-2, який загалом не був поганим і з погляду позиціонування більше відповідав інтересам РФ, ніж те, що відбувається зараз.

4. Путін переоцінив можливості своїх військ, вважаючи, що цю війну можна закінчити швидко та ефектно.

5. Путін недооцінив реакцію Заходу, який вирішили згуртуватися і вдарити всім, що мають. Безумовно, до цього Росія готувалася, проте масштаби тиску на санкції стали для багатьох несподіванкою.

Не важливо, яким буде результат його воєнної кампанії. Навіть якщо уявити, що візьмуть Київ та інші великі міста, вони все одно програють. Тому що логіка ескалації, в яку керівництво РФ себе загнало своїм вторгненням, не передбачає жодної “перемоги”, лише тактичне моральне задоволення вузької групи осіб на вершині російського політичного Олімпу.

А далі розпочнуться лиха, пов’язані з девальвацією, дестабілізацією економічної обстановки, затримками продовольчих постачань, розривом виробничих ланцюжків, технологічним відставанням тощо.

Поступове звуження ринку призведе до зростання соціальної напруги та загострення боротьби за фінансові потоки, тим самим відправляючи систему, побудовану Путіним, в аут.

Іншими словами, він отримає те, чого намагався не допустити останні 15 років, кидаючи виклик західному світопорядку і домінуванню США в європейській системі безпеки.

Буде навпаки: союзники США згуртуються, позиції США на газовому ринку в ЄС зміцняться і Росію буде нейтралізовано на якийсь час.

І навіть якщо світопорядок все одно зміниться у бік багатополюсного прагматичного світу (цей процес не зупинено), то Росія втратить можливість зайняти в ньому якусь окрему нішу та претендувати на активну роль як альтернативний центр впливу.

І ще дещо.

Риторика, яку обрало керівництво РФ, теж позбавлена ​​будь-якого стратегічного змісту.

Ось це все “нацисти”, “геноцид”, “фашисти”, “націоналісти і наркомани” може бути добре для якоїсь частини внутрішньої аудиторії, але далеко не для світової спільноти.

Я далекий від наївних фантазій про те, що у світі все за демократію, свободу і тільки за добро і правду. Зрештою, я надто довго вивчав різні конфлікти та політичні процеси в інших регіонах, щоб розуміти, що це неправда. Скрізь є брехня, жага наживи та влади, маніпуляції, несправедливі війни тощо.

Однак Росія обрала найнезграбніший шлях: пояснити всі внутрішніми меседжами, які зрозумілі лише ОДНІЙ частині населення РФ, розколюючи в цілому російське суспільство і налаштовуючи проти себе всіх, навіть поміркованих і нейтралістів.

Підсумок: міжнародна ізоляція.

Так, незахідні країни не вводили санкції проти РФ, але й не надто поспішали ставати на її бік, навіть ті держави, які в нас вважалися їхніми союзниками: Сербія, Китай, Іран, Венесуела, Куба та інші. Усі або петляють, або висловлюють занепокоєння, або відмовчуються, але це теж симптоматично.

Коротше кажучи, жодних уроків від тих самих військових кампаній США в Іраку в РФ не винесли, хоча так багато й завзято критикували Вашингтон за їхній “international adventurism”. А вийшло, що Москва загалом не сильно морочиться, і готова злити в унітаз свої досягнення для короткострокових поривів Путіна і частини його “яструбів”, незадоволених тим, що вони не отримали те, що хотіли відразу.

Тож Росія програє.

Головну вигоду від зміни регіонального порядку внаслідок цієї поразки отримають усі, крім РФ, особливо Китай та США.

А ми можемо спокійно наблизити цей момент. І триматися, доки він не настане. У це я вірю.

Слава Україні!