Масові репресії проти генералів, що почалися у зв’язку зі зміною Шойгу, можна назвати одним із останніх кроків із копіювання Путіним Сталіна. Все вже є. Сталінські статті у КК, сталінські терміни, політв’язні. Формується ГУЛАГ для безкоштовної робочої сили.
А репресій проти військових наразі не було. Але цю ваду вирішили виправити. Питання лише у тому, навіщо це зроблено під час війни? Спроби пояснити це в діапазоні – від боротьби з корупцією до встановлення контролю над армією з боку ФСБ непереконливі. Про це повідомив теоретик Віталій Гінзбург.
Щодо боротьби з корупцією, то це не причина репресій, хоч би як це намагалися поставити в заслугу ФСБ. Це лише інструмент боротьби, але ніяк не причина.
Щодо спроб встановлення контролю ФСБ над армією, то це теж непереконливо. З одинадцяти заступників С.Шойгу військовими були лише двоє. Ще один заступник із тилу. Дев’ять заступників жодного відношення до армії не мали. Троє з яких – кадрові співробітники ФСБ. Про який ще контроль йдеться?
«Якщо йдеться про посаду начальника ГУС ГШ, то тут ще можна говорити про бажання чекістів мати свою людину для контролю зв’язку ЗС, проте вони й так повною мірою контролюють усю систему закритого зв’язку. У сучасній ситуації боротися за контроль над армією – це просто самогубство. Навряд чи вони ставлять собі подібну мету. Не надто переконливо виглядають навіть спроби попередження воєнного перевороту. Негативний відбір і корупція вирішили цю проблему набагато надійніше, будь-якого контролю над армією.», — розповідає теоретик.
За словами Віталія Гінзбурга, для військового перевороту необхідні військові типу Власова чи Лебедя. Люди, які поєднували у собі якості талановитого воєначальника та громадянина. Навіть за радянських часів перед вторгненням до Афганістану перешкодити цій авантюрі намагалися Начальник ГШ та його заступники, а також Головнокомандувач Сухопутними військами зі своїм штабом. Причому робили вони це, керуючись не міркуваннями права чи гуманізму, а виключно професіоналізмом, розуміючи згубні наслідки цього кроку для країни. Таких генералів сьогодні нема.
Найголовніше сьогодні у глибинах путінської свідомості та підсвідомості – це усвідомлення масштабу головної втрати.
Перед вторгненням в Україну він міг говорити, як в одеському анекдоті. Російська армія, звісно, не перша у світі, але й не друга. Це був суттєвий аргумент у тому, що він розумів під політикою і чим загалом досить ефективно користувався.
Теоретик додає, що наступна проблема Путіна – це страх самої армії.
«В армії є невдоволення. Зрозуміло, не тим, що вона використовується для досягнення злочинних цілей злочинними методами. А невдоволення є. Постачанням, озброєнням, ставленням до гарматної баранини. Такий рівень невдоволення реалізується не змовою генералів, а бунтом. Саме з цією метою він мотивує бандитів статусом майбутньої еліти варварського народу та заарештовує на втіху цьому бидлу генералів.», — наголосив теоретик.
За словами Віталія, найбільша проблема – це недооцінка Заходом проблем, що походять від деградації армії та країни.
«Найшвидша Перемога України – це найпростіший і найкоротший шлях до усвідомлення масштабу кризи Росії та пошуку цивілізованого розлучення народів. Затягування війни лише посилює та загострює проблеми. Воно якраз і загрожує максимально кривавим сценарієм розпаду Росії, можливими інцидентами з ядерною зброєю та поширенням звичайних озброєнь не лише територією Росії, а й суміжних держав.», — підсумував теоретик.
