Про Межигір'я було так багато розказано і показано за два роки, що мені здавалося, резиденцію колишнього збіглого президента відвідали вже найдальші від політики верстви населення.
Але, на подив, міні-опитування знайомих показало, що ніхто з них до Межигір'я так і не доїхав. Відстали від локомотиву історії. Окрім як про золоті батон та унітаз і ще підтримуваних страусів, нічого не знають про найзнаменитіший маєток України. Ще якісь невиразні чутки, що там живуть наразі чи то переселенці, чи то активісти самооборони…
А тому було прийнято рішення відправитися на фотополювання і побачити на свої очі, що зараз є "музеєм корупції". Так називали його численні оголошення, що запрошують на екскурсії. Але я щось була не в настрої підтримувати вітчизняного підприємця і тому відправилася в Нью-Петрівці на маршрутці за 8 грн. Ще хвилин 20 пішки, за цей час можна роздивитися сусідів екс-президента.
Нові Петрівці – село контрастів. Триповерхові котеджі з іменними вензелями на огорожах дивляться на хатинки у дусі радянського фолку. Дорогою (дуже пристойною для сільської місцевості) проносяться цілі кортежі, очолювані лімузинами. Надія, що усі ці каравани машин їдуть кудись в інше місце, була марною. Десятки автобусів, великих і малих, автомобілів – дорога на підступах до Межигір'я була забитою припаркованими автівками метрів на сто.
Біля входу цілком офіційно присутня каса (50 грн за вхідний квиток), а на самому вході – люди в камуфляжі. Скрізь на плакатах пояснення, що всі виручені за квитки гроші йдуть виключно на сплату комунальних і догляд за територією. Правда, за вхід у "Хонку", лазню, гараж доведеться заплатити окремо (від 30 до 200 грн). Як і за прокат велосипедів або екскурсію електромобілем. І, пардон, за відвідування туалету, потрапити в який можна було, тільки відстоявши чергу. Тому що відвідувачів було багато. Дуже багато.
15 жовтня був похмурим холодним днем. Але це була субота. І Межигір'я окупували молодята! Зі своїми численними гостями, фотографами і пластиковими стаканчиками з шампанським.
Ось на що тепер перетворився "палац" збіглого узурпатора. Фон для весільних фоток! Альтанки, кущики, поле для гольфа, колони, позолота – по-багатому, все, як ми любимо. Ну а що. До пам'ятника Леніну вже не поїдеш фотографуватися. Потрібні нові орієнтири.
"Дочка заміж виходить. А самі ми приїхали з Ізюма, Харківська область", – розповідає мені літня жінка, що випадково потрапила в кадр. "Я тут вдруге, – додає її чоловік. – Вперше був у лютому 2014 року. Але тоді все безкоштовно було".
Я не люблю слова "енергетика" й різний інший феншуй. Але в цьому місці цю "нехорошу енергетику" починаєш відчувати, навіть будучи далеким від езотерики, просто фізично. Від емоцій, з якими люди приходять сюди.
"Оце накрав! На чиї гроші це усе побудовано?! Один гад побудував, а інші тепер на цьому заробляють".
Немає ні відчуття краси, ні заспокоєння, ні натхнення. Тільки – безглуздя, бездарності, несмаку, марнотратства.
Якийсь осоружний присмак від того, що вся ця "розкіш" перетворилася на картинку для селфі. "О, дивіться, ось я по пеньках бігаю, як Янукович! А ось в його лазні сиджу. На його дивані! Шоп я так жив!"
Матусі з дітьми. Що вони їм показують? Монструозний будинок зі зрубу, підпертого зліпленими з бетону колонами? Псевдо-Парфенон? Пародії на античні статуї? Страусів? Купують брелоки у вигляді золотих батонів? Чомусь від усього цього було гнітюче враження, і захотілося скоріше піти.
А от природа в цьому місці дійсно прекрасна. Дерева, річка, озера. Але скільки років має минути, щоб Межигір'я очистилося від знаків і слідів людей, тих, які тут жили, і тих, які зробили з нього ярмарок марнославства? Щоб набути нарешті спокою і краси.
Автор матеріалу: Ольга Сотникова (текст та фото)