Думки експертів щодо заборони Компартії розділилися: одні говорять про закономірність процесу, інші – про посягання на свободу політичної діяльності
Журналіст Depo.Вінниця поцікавилась думкою істориків, політологів та депутатів щодо заборони діяльності Комуністичної партії в Україні.
"Є у стрічці теми, на пости з яких ніколи не набридне дивитись й дивитись. Котики, наприклад. Мопсики також. А ще постанова суду про заборону Комуністичної партії", – такий запис зробила на своїй сторінці одна з користувачок "Фейсбуку" 16 грудня. Цього дня на офіційному сайті Міністерства юстиції України з'явилось повідомлення про виграш відомством справу проти Комуністичної партії, а відтак – заборону діяльності цієї політсили.
Того ж дня Київський апеляційний адміністративний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу на постанову Окружного адміністративного суду щодо відмови у задоволенні позову КПУ проти Міністерства юстиції. Як повідомляв Мін'юст, у позові представники партії вимагали скасування наказу відомства, яким було затверджено правовий висновок Комісії з питань дотримання Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", що підтверджував невідповідність символіки та статут партії вимогам законодавства.
"Тоталітарні режими – комуністичний, нацистський – є людиноненависницькими по своїй суті, оскільки призводять до фізичного знищення людей за класовою або національною ознакою. Масові репресії, концтабори, розстріли – це постійна практика діяльності цих режимів", – зазначає кандидат історичних наук, доцент ВДПУ ім. Коцюбинського Олександр Неприцький.
За його словами, якщо комуністична партія діє в країні, де при владі знаходяться не комуністи, то, згідно ідеології, партійна структура намагається якомога сильніше дестабілізувати ситуацію у державі. Адже у майбутньому, за їхніми переконаннями, у всіх країнах мають відбутися пролетарські революції і встановитися єдиний комуністичний режим.
"Завдання Компартії – максимально "розхитати човен", зробити життя людей якомога гіршим, спонукавши їх піднятися на революцію та на хвилі революційного протесту прийти до влади і ліквідувати демократію, в умовах якої вони і змогли захопити владу. Наступний крок – фізичне знищення всіх, хто не сповідує їхньої ідеологію, не належить до певного класу чи визначеної етнічної групи", – каже історик.
Неприцький переконаний, що заборона діяльності таких партій, течій, рухів та пропаганди їхньої ідеології є адекватною реакцією суспільства. "Це елементарне прагнення гарантувати собі фізичну безпеку від національних або класових чисток. А заборона діяльності, що прийнята у судовому порядку, – процедура, притаманна сучасному демократичному суспільству. На відміну від ув’язнень і розстрілів з ідеологічних міркувань, які є характерними для тоталітарних режимів", – пояснює Неприцький.
Його тезу про адекватну реакцію суспільства підтверджує той факт, що діяльність Комуністичної партії в Україні вже забороняли – 30 серпня 1991 року. Підставою для відповідної постанови Президії Верховної Ради України стали висновки комісії з перевірки діяльності посадових осіб у зв'язку з державним переворотом 19-21 серпня 1991 року. Відповідно до них, "керівництво Компартії України своїми діями підтримало державний переворот і тим самим сприяло його здійсненню на території України". Щоправда, за декілька років Компартія повернулась на політичну арену, ставши, за словами депутата Вінницької обласної ради Володимира Барцьося, "п'ятою колоною Кремля в Україні".
"З початку 90-х років комуністи встигли наробити багато шкоди, спекулюючи соціальними гаслами і електоратом на Сході України, проводили насправді антиукраїнську, антидержавницьку діяльність", – зазначив він.
Тож, на думку депутата, заборона зразка 2015 року є своєрідним поверненням боргу. "Комунізм і його ідеологів, організаторів та виконавців чекає Нюрнберг-2 за усі злочини, що вони накоїли в Україні як у 20 столітті, так і в наші часи", – каже Барцьось.
Водночас, на думку доктора політичних наук, професора кафедри політології та державного управління Донецького національного університету Тетяни Нагорняк, заборона діяльності КПУ є хоч і очікуваною подією, однак не такою однозначною, як здається на перший погляд.
"У контексті поваги до прав та свобод людини в Україні й наслідків цієї постанови суду для нашої держави, можна констатувати: по-перше, порушення ст. 15 Конституції України, яка гарантує свободу політичної діяльності; по-друге, це – публічна відмова України від демократичного курсу розвитку. Заборона будь-якої ідеології тягне за собою переслідування її представників, вихолощування можливостей самовизначення та самоорганізації, продукування "правильних-неправильних" думок, звуження партійної карти України до центристського поля, активізації політичних протестів, політизації судової системи України. По-третє, це вже було, доводить циклічність розвитку країни та відкидає її назад до часів "політичної доцільності", від якої ми ніяк не відмовимося в головах, хоча формально декомунізація нібито саме задля того й впроваджується", – каже науковець.
За її словами, зміна державної влади призводить до збереження і примноження помилок попередників. "У 1991 році заборона КПУ була потрібна задля створення пропрезидентської більшості за рахунок безпартійних (вчорашніх комуністів) та центристських партій, проте сама по собі партійна приналежність не обумовлювала вплив на процес прийняття політичних рішень", – зауважує Нагорняк.
Що ж стосується рішення суду від 16 грудня, то, на думку політолога, воно насправді має на меті відтягнути увагу більшості від інших, більш значних для долі України, подій. "Держава, що знаходиться у стані війни з зовнішнім агресором, забороняє одну з вмираючих ідеологій, яка б сама відійшла поступово – останні парламентські вибори та місцеві це продемонструвати яскраво. Репутаційні втрати для міжнародного іміджу нашої країни неминучі", – резюмує вона.
"Перший дзвіночок" для цього самого іміджу вже "пролунав": з осудом заборони діяльності Компартії України виступив директор Amnesty International в Європі та Центральній Азії Джон Далхусен. За його словами, заборона Комуністичної партії запровадила небезпечний прецедент, який відкидає Україну назад на її шляху до реформування та поваги до прав людини.
Таким чином, попри те, що рішення суду може розглядатися його прибічниками як боротьба з пережитками радянського минулого, ефект від події на міжнародній арені був дещо протилежним, адже було використано ті ж самі "драконівські" методи щодо придушення інакомислення. "Вираження своєї думки без страху бути переслідуваним за це, особливо якщо вона суперечить провладній позиції, було одним з принципів протестувальників Євромайдану. Переслідування Комуністичної партії суперечить цим ідеалам", – вважає Далхусен. Втім, тут варто зауважити, що якихось серйозніших "окриків" міжнародних авторитетів, окрім згаданої заяви Amnesty International, не пролунало.
Тут згадується основний меседж знаменитого фільму Марка Захарова "Вбити дракона": потвору потрібно вбити у собі, інакше вона обов'язково відродиться у іншому обличчі. В Україні таке "відродження" номінально вже стартувало. Ще в червні цього року було створене політичне об'єднання "Ліва опозиція", до складу якого, крім КПУ на чолі з Петром Симоненком та Прогресивною соціалістичною партією України Наталії Вітренко, увійшли ще три партії лівого толку та 13 громадських організацій. Головними своїми пріоритетами новоспечене об'єднання визначило призупинення бойових дій на Донбасі, налагодження добросусідських відносин з Росією та збереження нейтрального статусу України.