На медіа форумі вчора провели дискусію: «Журналісти в політиці – свої серед чужих?». Знак запитання і мав стати головною тезою обговорення учасників та доповідачів. Багато хто з журналістів вичікував початку саме цього заходу.
Питання переходу журналістів у політику ще на початку виборчої кампанії стояло досить гостро. Думки розділились: хтось засуджував, хтось підтримував.
Важливо пам’ятати особливість такого вибору – повернутись не завжди вдасться, якщо взагалі хоч колись… Ще до цієї дискусії на своїх виступах іноземні гості акцентували увагу, що колишній політик знову у журналістиці не буде вітатись. У США політик є тільки ним, без ніяких примарних алюзій на майбутнє.
Факт: це новий досвід для журналістів і їм доведеться перейти з місця тих, хто питає та контролює, на місце тих, хто відповідає.
Для цієї дискусії було запрошено: Єгора Соболєва, Мустафу Наєма, Ганну Гопко, Сергія Лещенка – це молоді політики і тепер колишні журналісти. Крім того, до дискусії запросили блогера Сергія Іванова, який оцінював їхні відповіді, намагався підсумувати та не дати дискусії стати пропагандою чи політичним майданчиком з обіцянками.
Ганна Гопко зізналась, що жити політиком набагато важче ніж здавалось: «Кожен пост на Facebook дається важче… Такої кількості негативних повідомлень я ще не отримувала». Після своєї промови на 5 хв., вона сказала, що журналісти повинні не атакувати зі всіх сторін, а навпаки допомагати своїм «ще вчора» колегам. На що одразу зреагував наступний спікер С. Іванов: «…журналисты никому ничего не должны», згодом його з залу підтримала і Н. Лигачова, Телекритика.
Загалом, своє рішення йти в політику у межах позачергових виборів всі спікери називають зовсім непростим. Є. Соболєв, який вже певний час є у політиці, підсумував, що «хороших журналістів стає більше, а з хорошими державотворцями у нас проблема вже давно».
«Свої серед чужих» – стало не просто темою дискусії, а й можливим варіантом роботи у парламенті молодих журналістів. М. Наєм сказав, що тепер колишні-журналісти-сьогоднішні-політики мають не критикувати владу, а й пропонувати варіанти покращення, тобто вже не просто бути чесними. Вони мусять створити платформу «Свої серед чужих», де б члени з різних партій, які мислять «інтелектуально» («інтелектуали» – так назвав колишніх-журналістів-сьогоднішніх-політиків один з учасників дискусії) творили нові реалії, скеровували парламент до правильних рішень. Як згодом підтримав це С. Лещенко «Будуть штовхати потяг реформ» (має на увазі молодих політиків – прим. ред.). А ще раніше Є. Соболєв інформував: «Ми мусимо стати новим поколінням політиків».
Коли вже почались запитання залу стало трішки гаряче. Теза, яку раніше С. Лещенко сказав у пресі, що, мовляв, колишні-журналісти-сьогоднішні-політики після цього скликання ще зможуть повернутись у журналістику, стали активно обговорювати.
На запитання із залу М. Наєм відповідав досить активно, переконуючи в тому, що їхня робота у парламенті буде якнайкраща. І прерогатива повернення у журналістику буде не їхня (колишніх-журналістів-сьогоднішніх-політиків), «…і не буде ваша» (молодих журналістів). Наєм переконував, що люди повірять, бо вони (колишні-журналісти-сьогоднішні-політики) будуть хорошими політиками. Лещенко відповів коротко: «Нам будуть довіряти після поганої каденції».
С. Іванов під завершення дискусії вивів думку чому «колишні-журналісти-сьогоднішні-політики» – «они слишком долго в этом варились».
Те що це нові і неочікувані лиця у парламенті – факт, тим більше, як сказав С. Іванов, у парламент пройшов знову відпрацьований «био-материал», який досі нічого нового не винайшов, а ровер винаходити у парламенті знову не треба. Цьому «матеріалу» треба рушій. Тези політиків правильні та чи справді повернення у журналістику буде знову можливе… Після якої б там не було роботи це вже інші реалії, адже під час своєї політичної діяльності, хочуть вони цього чи ні, будуть перебувати під шквалом критики.
Щоправда С. Лещенко своїх колег, молодих журналістів, закликав думати стосовно каденції колишніх-журналістів-сьогоднішніх-політиків не як «Чому ці люди не зробили змін», а «Що я можу зробити задля змін». Голосно сказано.
Виступ у межах дискусії цих політиків мав певну реакції журналістів у дописах в соцмережах. Ці підсумки стосувались не лише цієї тези, а й виступу загалом: «…відчуття, що пора нам нарешешті навчитися бути скромнішими. Бо журналіст – не зірка, а інструмент, який передає чесну, правдиву і перевірену інформацію. Менше шоу і піару, непотрібного апломбу і понтів на рівному місці – більше роботи відданої, чесної, точної… викладаючись насправді й по максимуму..працюючи не для того, аби вивищитись, засвітитись… а для того, щоб це приносило користь людям».
Дискусія завершилась відкритою, адже як жартував ведучий Lviv Media Forum А. Куликов політики відповіли як політики.
Факт: обіцянки вчорашніх журналістів обнадіюють. Та М. Наєм завершив свій виступ у межах дискусії проханням: «Я прошу не верить нам, а верить в нас».
Автор: Yavkubi