Посол України в Туреччині Василь Боднар заявив, що президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган “певним чином” впливає на російського диктатора Володимира Путіна, а Туреччина продовжує залишатися стратегічним партнером України.
Про це він повідомив в інтерв’ю РБК-Україна.
За його словами, Туреччина залишається стратегічним партнером України, а українське керівництво розуміло той факт, що Стамбул має свої інтереси, ще до повномасштабної війни, які “нікуди не поділися”.
“Звичайно, посередницькі послуги, закриття проток через Босфор і Дарданелли для російських військових кораблів, гуманітарка, політична підтримка – це позитивні речі. Але є й ті речі, які нам не подобаються і не подобалися, ми говорили про це до війни у відкритому форматі. Зараз цей паралельний російсько-турецький трек став більш чутливим, ми на нього реагуємо жорсткіше, але це не означає, що ми зіпсуємо відносини в цьому обсязі, які ми з ними маємо, тільки тому, що ми на щось ображені”, – сказав Боднар.
Він зазначив, що з деяких питань “є складний діалог”, зокрема і щодо взаємодії Туреччини з Росією.
“Ми можемо сказати, що це та країна, яка насамперед відстоює свої інтереси і реалізує їх у такий спосіб, який може”, – заявив дипломат.
Боднар підкреслив, що діалог між турками та росіянами “сприяє розв’язанню деяких питань”, навівши за приклад “зернову угоду”. Він сказав, що “певним чином” Ердоган впливає на Путіна і має відповідні важелі, щоб “стимулювати” його виконувати ті чи інші домовленості.
Таким чином, Ердоган певною мірою намагається грати на два фронти. Однак, у статті видання The Economist пролунала теза про те, що захід має відмовитися від політики “подвійних стандартів” у відносинах з авторитарними режимами.
Найкращий спосіб для західних лідерів уникнути звинувачень у лицемірстві — утриматися від обстоювання моральних позицій, яких вони не можуть дотримуватись. Наприклад, під час передвиборчої кампанії Байден пообіцяв ставитись до Саудівської Аравії як до “ізгою”. Але цього місяця він вирушив у Джідду і привітався кулачком з МБС (прийняте скорочення імені принца Саудівської Аравії), і Байдена широко засудили за лицемірство та моральне боягузтво.
Озираючись назад, було зарозуміло думати, що диктатури можуть бути виліковані від патологій за допомогою загонів юристів-правозахисників та економістів-риночників. Західні лідери мають чітко розуміти, що правильно, а що ні, але коли вони зважують, чи накладати санкції на правопорушників, вони мають оцінювати ймовірні результати, а не приміряти маску чесноти.
Інший принцип у тому, що переговори зазвичай корисні. Дехто стверджує, що переговори дають легітимність. Насправді це дає розуміння, дає можливість впливати і допомагає вирішувати нерозв’язні проблеми — скажімо, за допомогою кліматичних угод; або вивезення зерна з України.
Існують способи допомогти вести чесні переговори. На зустрічах із автократами західні лідери можуть висловлювати свою думку щодо прав людини. Вони також можуть наполягати на тому, щоб говорити з опозицією та дисидентами. У цьому та інших питаннях західні лідери мають координувати свої дії один з одним, щоб знизити ймовірність того, що вони потраплять у контур політики “розділяй і володарюй”.
Останній принцип полягає в тому, щоб визнати, що зовнішня політика, як будь-який уряд, вимагає компромісів. Для більшості країн це настільки очевидно, що навряд чи треба говорити. Однак більш чітка увага до результатів після російської анексії Криму в 2014 році могла б привести до більш ефективних дій країн НАТО, ніж ті слабкі, “для галочки” для совісті санкції, які вони насправді запровадили.
Захід виявив, що проста спроба нав’язати свої цінності таким деспотам, як МБС, зрештою приречена на провал. Натомість слід поєднувати тиск з переконанням і відвертість з терпінням. Такою і повинна бути і політика відносин між Путіном і Ердоганом. Двоїстість переконань турецького лідера може зрештою призвести до небажаних наслідків.