В інтервʼю одному з видань військовий експерт, керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко розповів, що російські підрозділи і їхнє командування під час ведення українського контрнаступу на півдні остерігаються, що в разі наших успіхів може бути розширений плацдарм, що дасть можливість активно застосовувати танки і важку техніку.
Чого, звичайно, не хотілося б окупантам, тому що вони розуміють, що це матиме для них максимально негативні наслідки. Ворог входить у зиму (і це вже тенденція, про яку можна говорити), і загалом, щоби відвернути нашу увагу від півдня, спостерігається збільшення вогневої активності та бойових дій на сході. Саме тому зараз стало гаряче під Авдіївкою, в районі Куп’янська та Лиману. Це все було прогнозовано, війська там накопичувалися. Тобто перша причина полягає у тому, щоб втягнути нас у бої на сході, щоб обмежити (якщо не взагалі виключити) можливості ведення контрнаступальних дій на півдні.
Друга причина полягає в тому, що вихідні позиції, які окупує ворог, надавали можливість розпочати бойові дії так, як їх розпочали російські війська з метою взяття Авдіївки в оточення – цього ніхто не приховував. Хочу нагадати, що ще взимку-навесні цього року, під час битви за Бахмут, в районі Авдіївки так само тривали активні бойові дії. І так само були повідомлення українського Генштабу про те, що ворог планує і реалізовує задум щодо оточення міста. Відповідно, тоді вони створили для себе північний та південний фланги, і там зупинилися, бо були блоковані українськими військами. Зараз, використовуючи ці позиції, окупанти почали штурмові дії.
Третій момент – з 2014 року, Росія продемонструвала маніакальну одержимість оточеннями. Бо росіяни, як трапляється битва, постійно кажуть, що «українські війська будуть в оточенні», вже «оточені» і так далі. Тобто тут ще й спрацьовує інформаційно-пропагандистський ефект. Якби їм вдалася ця атака, вони б зараз це подавали як перемогу, яку можна було б використовувати всю зиму незалежно від того, як би для них розвивалася ситуація.
Мені дуже важко уявити, що їм вдасться оточити. Якщо подивитися на факти і те, як відбуваються їхні атаки, це дуже важко уявити. Але навіть якщо це уявити, не думаю, що українські війська в це оточення потрапили. Вони б з нього вийшли, навіть якби ситуація була критичною, і зайняли б інші рубежі для оборони та тримали б їх.
На цьому просування ворога було б зупинено. Подивіться на приклад Бахмута – чи далеко вони просунулися? Росіяни не змогли вийти на Часів Яр, хоча хотіли на Дніпро. Тому вони б не змогли просуватися, але активно використовували та подавали б як слабкість українських військ та велику перемогу російських.
Звичайно, треба мати на увазі різні плани, але досвід ведення бойових дій за цих 600 днів продемонстрував, що українські війська уникнули потенційних оточень всюди, де були такі загрози. А це Гірське, Золоте, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Слов’янськ та багато інших місць. За винятком хіба що Маріуполя, але і там подивіться, скільки українські сили тримали опір – це було дуже важливо і героїчно. Тому якби ризики оточення вже були б максимальними, український контингент вийшов, якби важко не було. З боями, але вийшли і не подарували би ворогу такої можливості.
Уявимо, що ворогу вдалося захопити Авдіївку. Наші сили відійшли, зайняли інші рубежі, укріпили лінію, і все, далі росіяни не вийдуть – я майже впевнений, що цей рух буде блоковано. Згадайте більш складну ситуацію, яка в нас була взимку минулого року, коли ворог проводив наступ на Авдіївку, Бахмут, Лиман, Вугледар. Пам’ятаєте, якими силами штурмували, і куди вони прорвалися? Окупанти постійно штурмують Марїʼнку (і це теж важливий напрямок), але вони нікуди не прорвалися. Це не применшення загроз, це просто розуміння, що ресурси, які є в РФ сьогодні, і те, як ворог їх застосовує, не дозволяють говорити про здатність росіян здійснити масштабний прорив з виходом на адмінкордони Донецької області чи рухом далі, на Дніпро та Запоріжжя, – підкреслив Мусієнко.
