30 березня відбулися розмови у тристоронньому форматі між Путіним, Меркель і Макроном без України. Я оцінюю їх неоднозначно. Поясню чому. Пише політолог Володимир Фесенко.
По-перше, коли це називають «переговорами в нормандському форматі» — це не зовсім коректно. Формально нібито так: три країни, які входять до нормандської четвірки, але в чому принципова різниця — це не були переговори по Донбасу. Це були переговори лідерів трьох країн по широкій тематиці. Порядок денний дуже різноманітний, умовно — від Лівії до російської вакцини Спутник V. Україна теж обговорювалася (ситуація на Донбасі), але вона не була, наскільки я розумію, провідною темою.
Друга обставина. Прецеденти таких перемовин були. Навіть по Донбасу. Нагадаю, ще за часів президента Порошенка були ситуації, коли Німеччина і Франція розмовляли окремо з Путіним і окремо — з українським президентом. Але, що важливо, і це вже діагноз — такі переговори відбувалися тоді, коли Путін ставив на паузу з особливих стратегічних/тактичних міркувань переговори з українським керівником. Фактично блокував їх, і тоді Німеччина і Франція змушені були вести перемовини в Нормандському форматі, але втрьох — окремо з російським і українським керівником. Це — ознака кризи переговорного процесу. І зараз, вперше за президентства Зеленського, Путін вдався до такої ж тактики, запропонувавши обговорити ситуацію на Донбасі окремо без участі українського президента.
І чому я оцінюю ситуацію неоднозначно? З одного боку, оскільки не тільки українське питання стояло, а й інші теми — це право Німеччини і Франції. Але з їхнього боку, на мою думку, це було тактичною помилкою, що вони погодилися обговорити з Путіним українську тематику без української сторони.
І все ж тут зауважу, що і раніше, наприклад, у двосторонньому форматі, Меркель з Путіним (коли телефонні розмови були, або візити до Росії, чи коли Путін приїжджав до Німеччини) все ж таки українську тему теж обговорювали. В принципі, це нормально, головне, щоб не було ніяких домовленостей без України. Ось Байден із Путіним також обговорювали українське питання без нас, але без якихось домовленостей.
Про негативні речі я сказав: не варто було йти на такі поступки Путіну, оскільки він свідомо провокує конфлікт всередині нормандського формату і таким чином його деформує. Отут є підступність таких дій. Берлін і Париж це мають розуміти.
Хоча, судячи навіть із заяв, які були на цих перемовинах, Німеччина і Франція розуміють проблему, і ні на які домовленості не підуть. У всякому разі, я на це сподіваюсь.
Скажу більше. Навіть, якщо ми уявимо, що спроба така буде — такі рішення не можна реалізувати. І ми знаємо прецеденти. Там навіть і була українська сторона присутня, але якщо якісь рішення по Україні не відповідають українській ситуації, не сприймаються українською громадською думкою, провідними політичними силами, реалізувати їх неможливо. Найбільш яскравий приклад — домовленості, які були в лютому 2014 року — по виходу з політичної кризи в Україні. Підписав тоді Янукович компромісний документ. І що сталося? Він не був прийнятий громадськістю, Майданом, і події почали розвиватися зовсім у інший спосіб.
Навіть якщо щось подібне прийде комусь у голову із західних лідерів, вони мають розуміти: реалізувати це буде неможливо. Але, все рівно, і керівнику МЗС України, і офісу президента, треба зробити жорсткі політичні сигнали — і Берліну, Парижу, і Вашингтону зайвий раз нагадати (це завжди корисно) — ніяких рішень по Україні без України не може бути. Це має робити не прессекретар МЗС чи президента України, а керівники — офіційні особи. Дзвінки до Парижу, до Берліну, і чітка принципова позиція.
Шановні читачі, також підписуйтесь на наш телеграм канал Корупція – інфо – https://t.me/korupciya, аби не пропустити ще більше цікавої та актуальної інформації.