За останні 2 роки після перемоги команди Володимира Зеленського на президентських та позачергових парламентських виборах, саме ОПЗЖ мала чи не найбільш суттєвий медійний та електоральний опозиційний ресурс для нарощування рейтингів та участі у змаганні за владу, пише політолог Олександр Радчук, для видання «Слово і діло».
Ймовірно, в Офісі президента певний час не звертали увагу на щораз більші рейтинги опозиційної політичної сили, зважаючи на два головних аспекти. По-перше, в самій ОПЗЖ тривала боротьба за лідерство. По-друге, високі рейтинги президента та партії «Слуга народу» дозволяли не надто прискіпливо ставитися до критики опонентів.
Була і ще одна обставина – можливість таки зрушити з мертвої точки питання Донбасу в контексті Мінських домовленостей, використовуючи пряму комунікацію між Віктором Медведчуком та президентом РФ Володимиром Путіним. Проте в Кремлі дедалі частіше давали зрозуміти команді Володимира Зеленського, що ні на які поступки йти не збираються, а деокупація та реінтеграція Донбасу мала б відбутися за сценарієм Москви.
Проте час спливав й домовленості зайшли у глухий кут. Вплив команди Віктора Медведчука на ситуацію в Мінську поступово згасав, а українська влада скористалася влучним моментом змін на міжнародній арені, коли новим президентом США на початку цього року став Джо Байден. А після військових маневрів РФ біля кордонів з Україною, які без перебільшення викликали бурхливу реакцію в ЄС та загалом у світі, стало зрозуміло, що Кремль підвищує ставки, і поки що відверта підтримка проросійських сил всередині України відходить на другий план.
Ще в грудні 2020-го рейтинги ОПЗЖ, згідно із соціологічними опитуваннями, впритул наближалися до рейтингів пропрезидентської політичної сили, а в деяких соціологічних дослідженнях навіть перевершували результат «Слуги народу».
Вже в лютому поточного року, після початку гучних рішень РНБО, рівень підтримки у партії «просів» щонайменше на 2%.
Це цілком закономірний процес, адже «Опозиційна платформа – За життя» за останні 4 роки активну увагу приділяла роботі з медіа та нарощуванню медіаактивів. Без них доносити свою позицію стало набагато важче, а враховуючи «токсичність» всього, що пов’язано зараз із ставленням Росії до України – в суспільстві формується дещо інша точка зору стосовно того, як саме повинна формуватися державна політика стосовно агресора. І поки що більше «балів» у цьому питанні збирає саме Офіс президента, Володимир Зеленський та «Слуга народу».
Ще одна причина падіння рейтингів ОПЗЖ – позиція РФ щодо розчарування у стратегії повернення ОРДЛО на умовах Кремля.
Проросійські партії на чолі із впливовою ОПЗЖ втратили одну із своїх важливих ідеологічних складових – йдеться про ідею «діалогу» із окупованими територіями саме через ватажків так званих «ДНР/ЛНР». Звісно, цей постулат просувався невипадково. Якби стратегія Кремля спрацювала у Мінську і на тимчасово окупованих територіях ОРДЛО провели б місцеві вибори – ОПЗЖ отримала б суттєве електоральне підживлення, яке б дало свої рейтингові переваги на загальнонаціональному рівні.
Про «розкол» і плани різних груп інтересів в самій ОПЗЖ створити нові політичні проєкти відомо щонайменше останні 3 роки. Демоверсія «розколу» відбулася із приходом у партію Віктора Медведчука та об’єднання із Вадимом Рабіновичем. Наразі ж ситуація виглядає так, що на електоральну ниву цієї партії прийде новий політичний гравець із оточення та за підтримки олігарха Ріната Ахметова.
Позмагатися за електорат ОПЗЖ могла б проросійська Партія Шарія, яка була однією із основних її соратників на місцевих виборах 2020-го року. Втім судячи з усього, діяльність прихильників Анатолія Шарія в Україні під пильним наглядом українських спецслужб й навряд чи їм буде просто просувати ідеї «русского мира» в нових політичних реаліях.
Не виключено, що поступово виборці ОПЗЖ стануть електоральною базою не лише для наступниці цієї політичної сили, але й інших «центристських» проєктів, які можуть активізуватися у найближчі місяці. Це і регіональні політичні сили, й такі політичні проєкти як «Наш край», «За майбутнє» та «Довіра».
В будь-якому разі, орієнтація на проросійський вектор та питання інтеграції Донбасу на умовах Кремля зіграла із прихильниками ОПЗЖ злий жарт, адже найближчим часом усі політичні сили намагатимуться дистанціюватися від політики агресора та шукати інших способів мобілізації електорату – навіть у регіонах із традиційно сильними настроями із налагодження зв’язків та підтримки «дружби» між Україною та Росією.