Голова парламентської фракції “Голос” Ярослав Железняк заявив, що ніколи не обговорював політичного майбутнього з ексспікером Ради Дмитром Разумковим.
Про це він сказав у інтерв’ю “Українським новинам”.
“Щодо мене. Ми з Разумковим правда дружимо, але жодного разу не обговорювали політичне майбутнє. Це та тема, яку я не піднімаю, тому що це некоректно з мого боку ні щодо “Голосу”, ні стосовно самого Разумкова. Нехай він на запитання свого політичного майбутнього відповідає сам. Інформацію про якийсь наш із ним спільний проєкт на даний момент я точно не підтверджую”, – сказав Железняк.
Він наголосив, що його командою залишається команда партії “Голос”, а політичним лідером – голова партії Кіра Рудик.
Водночас Железняк зазначив, що в Разумкова “досить велика підтримка всередині парламенту”, з огляду на те, що навіть у фракції “Слуга народу” були люди, які не голосували за його відставку, “хоча на них тиснули всіма способами”.
Однак, ще 10 жовтня Железняк заявив у ефірі телеканала “Україна 24”, що в майбутньому не відкидає політичної співпраці з Разумковим.
“Пліткують, що ми з Дмитром створюємо окрему політичну силу і саме для цього викладаємо фото на велосипедах. Я це чув, у нас із Дмитром справді чудові дружні відносини незалежно від посад. Чи будемо створювати якусь кооперацію в майбутньому? Не виключаю цього, відверто кажучи”, – сказав Железняк.
Як йдеться в матеріалі Валентина Юрченка “Гра навипередки. Як Разумков розіграв свою відставку” для Української правди, Разумков від самого початку контролював комунікацію у темі, і самостійно запустив чутки про свою відставку, надавши докази головам опозиційних фракцій.
При цьому цілком можливо, що на початку сесії рішення про відставку ще не було, однак сам голова ВР його передбачав, бо розумів, що йому не подарують опору “антиолігархічному” законопроєкту. Відтак, зробив хід на випередження. І змусив усіх грати ролі у своїй виставі.
Депутати від влади виявилися не готовими до консолідованої підтримки Разумкова з боку експертів, медіа та опозиції. Вони змушені були заперечувати відставку, щоб заздалегідь не створювати враження про розбрат у команді.
Опозиція була рада нагоді отримати привід покритикувати владу, при тому вважаючи, що не надто ризикує рейтингами.
А сам Разумков обрав образ “жертви”, почавши його вибудовувати так само на початку місяця.
Згодом він сам неодноразово повторював тезу про те, що він не тримається за посаду і готовий піти. Така позиція безперечно підкреслила його образ і підкріпила критичні до “слуг” тези про бажання позбутися “неугодного спікера”.
Вистава за постановкою Разумкова вдалася, він виявився спритнішим за правлячу монобільшість у питанні відставки та розіграв карти на свою користь.
Водночас, хоча сам спікер від цієї історії отримав чимало позитиву, ще невідомо, чи матиме він нагоду конвертувати цей позитив у тривале посилення власного рейтингу.
Підтримка опозиції скінчилася з відставкою, коли Разумков перейшов у статус прямого конкурента.
Багато чого залежатиме від прихильності олігархічних телеканалів і їхньої готовності далі тримати ексспікера в ефірах.
