Ціна на газ в Україні давно перетворилася зі звичайної економічної категорії на складнопідрядну табуйовану тему. У часи "пізньої династії" попередньої влади Арсеній Яценюк публічно пояснював своєму "моральному авторитету" Миколі Азарову, як він буквально одним легким рухом руки перетворить злочинні тарифи злочинної влади на ще більш доступні, тобто знизить їх завдяки використанню газу українського видобутку, собівартість якого становить не більше 40-50 дол. за тисячу кубів. Правда, прийшовши до влади, він вчинив точно навпаки. Мабуть, не хотів продовжувати злочинну практику участі народу в розподілі його надр.
Уже кілька років українцям докладно пояснюють, що дешевий газ – це корупція. А дорогий – шлях до процвітання і європейських далей. Народ перестав вірити на слово та орієнтується на більш тактильні відчуття, а вони свідчать про протилежне. Незважаючи на хитрощі супутніх експертів.
Зазвичай брехню не подають такою, як вона є. Використовують коктейль Геббельса, який складається з 80% брехні та 20% правди. Розглянемо цю пропорцію. Як правда пропонують постулат про те, що в колишні часи дешевий газ використовували для: а) опалення особняків і басейнів; в) банально розкрадали. Щодо першого пункту все очевидно: цю диспропорцію знімають за допомогою соціальних норм споживання, коли після певного обсягу використання природного газу побутовим споживачем понадліміт оплачують уже за ринковими цінами. І жодного спонсорування палаців за рахунок хатин не відбувається. Щодо так званого злодійства… У 2017 році обсяг несанкціонованих відборів природного газу, неоформлені обсяги і розбаланс становили 1,1 млрд куб. м. І це на обсязі сумарного споживання в 32 млрд куб. м. Як бачимо, крадуть навіть за високих цін. Точніше сказати, з високими цінами красти цікавіше, хоча нинішня влада намагається працювати під сільського дурника і робити вигляд, що не розуміє цього. У будь-якому разі, ще жодна країна у світі не змогла перемогти крадіжку за допомогою зростання цін, це все одно, що гасити пожежу бензином.
Тим не менше схеми заробітку на різниці тарифів є, просто про них тепер не кажуть з тієї простої причини, що ними продовжують користуватися "Абажі", "Нушроки", "Асирки" та інші "найбагатші люди королівства". Тоді як "Йагупоп", котрий на троні, приміряє на себе волосяницю подвижника віри. Суть цих схем у тому, що є така схема виробництва тепла та електроенергії, як когенерація. Тобто коли при виробництві електроенергії тепло і гаряча вода є ніби побічним продуктом. Компанія-оператор ТЕЦ має враховувати, скільки газу пішло на вироблення електроенергії (оплачувати його за комерційним тарифом) і скільки – на тепло і ГВП (платити вже за пільговим тарифом). Як правило, тут і мають місце махінації, коли споживання газу при виробництві електроенергії занижують, а при генерації тепла, навпаки, підвищують. У результаті така компанія економить на газовому тарифі мільйони гривень. У масштабах країни це вже мільярди неправомірної вигоди.
Популярне: Від 200 гривень і вище: Вже з 1 грудня на українців чекає нове подорожчання
Саме тому єдина ціна на газ є дійсно універсальним джерелом, який допоможе усунути всі зазначені вище зловживання. Ось тільки це має бути дійсно ринкова ціна, а не показник, встановлений Кабміном, враховуючи так званий імпортний паритет у німецькому газовому хабі (NCG), визначений згідно з даними агентства Platts European Gas Daily, розділ Platts European assessments, NetConnect Germany. Формула визначення регульованої оптової ціни на газ в Україні, визначена постановою Кабміну, враховуючи її "поверховість", поступається хіба що фігурам промови кранівника Васі в Одеському порту, коли йому на ногу впала "батарея":
Цопт = {(ЦNCG x KGCV x Кєвро/дол.США) + (Сф x KGCV x Кєвро/дол.США) + + (ТВімп х KGCV х Кєвро/дол.США) + ТвхГТС} х Кдол.США (гривень за 1000 куб. метрів),
Навіть студенту-першокурснику очевидно, що ринкову ціну треба визначати не формулами, а балансом попиту і пропозиції, коли вона: а) справедлива; б) відповідає реальній платоспроможності ринку і наявності необхідної товарної маси. Зважаючи на це, населення ніколи не стане на системному рівні сплачувати: а) несправедливі ціни; б) той товар, який не в змозі сплатити без голодної непритомності та економії на трусах. Звичайно, можна зґвалтувати в грубій формі здоровий глузд, як це відбувається в нас уже четвертий рік поспіль, але результат буде той самий: зростання заборгованості й збільшення обсягу субсидій.
На сьогодні газ власного видобутку в енергетичному балансі України становить 20,8 млрд куб. м, або 60% від сумарної пропозиції. Імпортні поставки з німецьких хабів – 14,1 млрд куб. м, або 40%. Майже 3/5 балансу ми закриваємо газом власного видобутку. За законами ринку внутрішня пропозиція мала як мінімум на 20-30% знизити внутрішню ціну на природний газ (якщо розглядати її як єдиний показник для всіх груп споживачів). Адже газ, видобутий у Полтаві, не треба транспортувати з Сибіру до німецького хабу, а звідти до України.
А тепер дивимося на цінники. Газ у німецькому хабі NCG нині коштує 230 євро, або 7,3 тис. грн за курсом міжбанку. І це початок високого сезону. У цей самий час промисловість купує газ в Україні по 12-13 тис. грн, а населення – по 8,5 тис. грн за 1000 куб. м.
В Україні взагалі доволі високі ціни для промисловості навіть порівняно з країнами ЄС. Так, вищі, ніж у Польщі, Італії, Румунії, Чехії, Великій Британії. І трохи менші, ніж у Німеччині та Франції. Очевидно, що саме з цієї причини в нас не працює хімічна промисловість і не розвиваються інші галузі, зав'язані на газ.
Отже, газ, який у німецькому хабі коштує 230 євро, у нас роздувають до 406 євро за 1000 кубів. Але чому тоді в ЄС цінова накрутка становить від 10 до 20%, а в нас – до 80%? Відповідь є очевидною: вони мають хаб, а ми – чорну діру у вигляді "Нафтогазу". Головна передумова для запуску газового хаба – це відкриття рівного доступу до газової інфраструктури для всіх газових трейдерів, які можуть забезпечити балансування запасів газу в хабі та його відбір, а також запровадження білатеральних договорів, які є симетричними угодами на закачування природного газу в хаб і постачання аналогічного обсягу покупцям. Крім вільного доступу в хаб, усі шипери як оптові трейдери мають бути чітко відокремлені від роздрібного продажу природного газу. Завдяки зазначеним вище реформам уся торгова система стає прозорою, ринковою та конкурентною. Тобто може запропонувати мінімальну ринкову ціну для кінцевого споживача. До речі, відсутність вільного доступу ринкових учасників до загальнодержавної інфраструктури є однією з ключових проблем, що стримують розвиток якісного підприємницького середовища в нашій країні.
В Україні не тільки немає газового хаба як механізму визначення ринкової ціни, а й 60% товару продають за рознарядкою побутовим групам споживачів (ПСО). При цьому орієнтиром зростання ціни газу для населення було вибрано не майбутню ринкову ціну, а орієнтир імпортного паритету в 12 тис. грн з урахуванням усіх накруток, податків, плати за транзит і ціни на вхід у систему.
Це все одно що зобов'язати зернових трейдерів продавати свій товар на хлібозаводи і борошномельні виробництва за ціною зерна на Чиказькій біржі з урахуванням логістики зі США до України. А непосильну ціну на хліб для населення перекривати соціальними нормами споживання в грамах і субсидіями на четвертинку.
Ще більш далекою є нинішня схема від цілей енергоефективності. Якщо в постачальника тепла закладено тариф, наприклад, до 1,4 тис. грн за Гкал і частину ціни платить споживач, а решту компенсує держава, то будь-яке підвищення ефективності стане для нього банальним зниженням тарифу та падінням виручки. А споживачу, який декларує нульові доходи та отримує субсидію від держави, краще просто взимку відчинити кватирку…
Ну, а головна брехня — це те, що підвищення тарифів збільшить доходи "Нафтогазу" і що врешті ці гроші наситять бюджет. В Україні немає резервного фонду, який би акумулював доходи від продажу сировини, як це відбувається в Норвегії, Саудівській Аравії та навіть у РФ. А отже, немає персоніфікованого обліку цих засобів. А шлях з "Нафтогазу" в бюджет – дуже довга "кишка" виходить. Після вирахування на бонуси, броньовані мерси, буріння і "снігуроньок" мало що залишиться…
Маючи майже 21 млрд куб. м власного видобутку, нам треба забезпечити споживання газу групою ПЗО (населення, ТКЕ, бюджетні та релігійні організації) у розмірі 16,8 млрд куб. м і потреби промисловості – 9,1 млрд куб. м. Плюс технологічні витрати та виробництво СПГ – 4,4 млрд куб. м. З таким балансом споживання за наявності ефективних ринкових інструментів, зняття обтяжливого оподаткування, упорядкування транзитної політики і ліквідації зайвих "прокладок" єдина ціна на природний газ в Україні для всіх груп споживачів має бути на 20-30% нижчою за європейську. Зрозуміло, без права його експорту та реекспорту на ринок ЄС. Це звичайне транспортне завдання, де є внутрішня і зовнішня логістика та енергоресурси власного видобутку, тобто йдеться про ціну в 6,2 тис. грн за 1000 кубів і вище залежно від сезону. За такої моделі, з одного боку, було б знищено всі корупційні передумови, а з іншого, і населення, і промисловість отримали б газ за справедливою ціною. Економія енергоресурсів настає тільки тоді, коли кожен споживач сплачує за себе сам, але платить розумну, ринкову, ціну. Доволі вагому для сімейного бюджету, але при цьому цілком посильну, без зимової дієти і кровопускання. І головне – справедливу ціну. Коли промислові підприємства працюють, житлові будинки енергомодернізуються, а кількість субсидіантів становить не більше 10% населення. Що заважає досягти цю ідилію в Україні? Дуже мало: камарилья "п'явок", які присмокталися до газу, свердловин, облгазів і підприємств теплокомуненерго. Які так потребують ринкових цін, розрахованих за формулою Кабміну.
Олексій Кущ