Лідери Німеччини, Франції та Італії  під час візиту до Києва спочатку нали намір вмовити президента України Володимира Зеленського піти на компроміс із Росією, ймовірно хотіли попросити провести переговори з диктатором. Про це в інтерв’ю Дмитрові Гордону розповів радник керівника Офісу президента України Олексій Арестович.

Останнім прикладом успішності є візит “Великої трійки” плюс президент Румунії. Бо – чого гріха таїти? Вони їхали вмовляти, а в підсумку вийшли із чим? Із підтримкою України. І сказали, що “наше завдання – зробити так, щоб…”, “звісно, усе це закінчиться мирними переговорами” – це правильні слова, їх завжди вимовляють. Але “Україна має диктувати умови” – почути це від [канцлера Німеччини Олафа] Шольца та [президента Франції Еммануеля] Макрона, повірте, це був великий дипломатичний успіх. Я навіть сказав би, що це стратегічна перемога, дипломатична, за масштабом порівнянна з відходом російських військ від Києва, Чернігова та Сум, – наголосив Арестович.

За його словами, мало хто усвідомлює, наскільки серйозним був цей дипломатичний успіх.

“Тому що звикли мислити категоріями військових перемог, але насправді це найбільша перемога, яка прямо визначить подальший перебіг цієї війни і її результат зокрема. Найбільша перемога”, – резюмував Арестович.

Також він зазначив, що західні союзники надають Україні озброєння, необхідне для стримування противника, але вони не хочуть її повністю озброювати.

Нам вистачає, щоб вирішувати наші головні завдання – вимотування та утримання противника. Питання переходу в наступ… На окремій ділянці, та й то – після того, як під’їде те нове, що пообіцяли, – сказав Арестович.

Він припустив, що ситуація на фронті може змінитися, коли Україна отримає американські реактивні системи залпового вогню HIMARS.

“Ми отримуємо західне озброєння в кількості, коли ми починаємо потихеньку їх перемелювати. Ось ще трохи, і HIMARS дуже велику роль відіграють. Я маю на увазі, разом з [американськими реактивними системами залпового вогню] М270. Бо за ефективністю один HIMARS – як шість російських “Ураганів” або “Смерчів”, – сказав Арестович.

Він висловив сумнів, що союзники передадуть Україні все озброєння, яке вона просить.

Насправді вони бояться. Знаєте, чого вони бояться? Про це взагалі не заведено говорити. Що ми станемо занадто сильними і після перемоги у війні впадемо в якийсь такий хортизм угорського типу (хортизм – режим в Угорщині 1920–1944 років з елементами авторитаризму, він був сфокусований на поверненні втрачених земель. – “ГОРДОН”) і побіжимо негайно відвойовувати Білорусь, Молдову… А не дай боже, як каже дехто (я не казатиму хто), “ви на захід розвернетеся”. “Що ми з вами робитимемо? Ви найбоєздатніша армія Європи”. Цитую прямо: “А якщо раптом ви захочете йти на захід, що з вами робити? – переказав розмову із західними союзниками Арестович.

Гордон здивувався таким розмовам і перепитав, що, на думку союзників, Україна робитиме у західних країнах.

Я їм теж кажу: “Ви що, збожеволіли, чи що?” Вони кажуть: “А зачекайте. У політиці всяке буває. Ми маємо передбачати далеко й високо тощо”. Розумієте, так? Вони кажуть: “Ви – найсильніша армія Європи – поза Європою опиняєтеся”. – “Так ми за ваші цінності воюємо, ми за вас, просимося до Євросоюзу та НАТО, прийміть – і ми будемо вашими, і ні на кого не нападемо”. – “Е, ні, це дуже складне рішення”, – розповів Арестович. – Тому вони дають, але дають так, щоб ми не стали надто сильними. Але те, що вони дають, коли воно за місяць-півтора підійде, дасть змогу вирішити завдання, наприклад, нашого успішного контрнаступу на конкретному напрямку.