Міністр закордонних справ Естонії Урмас Рейнсалу закликав Раду Європи звільнити громадян РФ, які все ще працюють в її органах.

Відповідного листа до керівництва РЄ він опублікував у своєму Twitter.

Рейнсалу звернувся до генерального секретаря Ради Європи Марії Пейчинович-Бурич, а також чинної президентки Комітету міністрів РЄ, міністерки закордонних справ Ісландії Тордіс Колбрун Рейкфйорд Гільфадоттір та висловив свої застереження з приводу того, що у Раді Європи досі багато працівників-громадян Росії.

Урмас Рейнсалу привітав вже розпочаті дискусії з цього приводу та знову наголосив, що вважає неприйнятним ситуацію, що громадяни Росії продовжують працювати в організації після виключення РФ з неї, тим часом Москва продовжує агресію проти України та демонструє цілковиту зневагу до міжнародного права.

“Це дискредитує організацію, яка створювалася для просування наших спільних цінностей – прав людини, демократії та верховенства права у Європі. Також не можна неооцінювати ризик зовнішнього тиску на таких працівників. Тож потрібні додаткові кроки, щоб зберегти довіру до Ради Європи”, – наголошує він.

Урмас Рейнсалу закликає активізувати обговорення і вважати питання невідкладним.

“Не можна допустити, щоби ця проблема дискредитувала саміт лідерів держав та урядів Ради Європи, що проходитиме 16-17 травня. Лідери повинні мати можливість зосередитися на майбутньому організації та конкретних кроках задля покращення захисту прав людини на всьому нашому континенті”, – зазначив міністр закордоних справ Естонії.

З “російським брендом” у Європі покінчено. Його знищено на рівні політики. А ще, незважаючи на те, що в РФ панує пропаганда і говорити правду небезпечно, європейці все частіше засуджують росіян за пасивність і покірне прийняття агресії. Втім, це смиренність незгодних із політикою Кремля є типовою для росіян закордоном.

Про це розповідає адвокат та політичний консультант США Юрій Ванетик для dsnews.

Скажу на прикладі моєї країни – США. У нас російськомовні американці — ті, які давно приїхали і давно живуть — теж не активні. Так, вони голосують на виборах, піклуються про добробут Америки, але не беруть участі в політичних процесах. Організуватися та публічно виявити свою позицію – ні. Висловитись у кухонній розмові – це скільки завгодно.

Думаю, тут спрацьовує не стільки рабське мислення, скільки інстинкт самозбереження, що засів у підкірці: не висовуватись, не світитися, більше трьох не збиратися.

“Гадаю, вони просто не вірять, що демонстрації чи якісь протести можуть бути ефективними і так можна досягти цілей. Вони думають, що скрізь змова і в когось вже є готове вирішення проблем. Що за всім щось чи хтось стоїть і на те, що відбувається, не можна вплинути”, – розповідає Ванетик.

Це логіка жаби, що втопилася в молоці, з відомої казки. Мовляв, стихію не побороти, то навіщо їй чинити опір?

Українцям це важко зрозуміти та ще важче прийняти. Вони – інші. Українці домагаються свого. Вже багато хто в цьому цілком переконався.

Раніше, одразу після розпаду СРСР, на всіх екс-радянських у США говорили – росіяни. І ті ж українці, представники інших колишніх республік Союзу, це часто пропускали повз вуха та особливо не суперечили. Так було спочатку. Зараз усі говорять із якої вони країни, якої вони національності. Росіянином бути не хоче ніхто. Ми ще до кінця не зрозуміли, як це все глибоко зайшло. Самі росіяни ще цього остаточно не усвідомили. А даремно.