Про цю політичну постать не чув хіба що глухий. Вона відвідала напевно усі можливі українські телеканали, де неодноразово робила гучні заяви і "маразматичні" теж. Інна Богословська – жінка без комплексів і політик без принципів.
Тепер у Богословської-політика навряд чи є майбутнє, адже хто захоче мати справу з людиною, яка постійно змінює свою позицію і може всадити ніж у спину ще недавнім союзникам.
Інна Германівна народилась у Харкові у звичайній радянській родині. Батько її був військовим, і був кумиром для дочки. А мати була юристом. І не зважаючи на велику любов до батька, пішла все-таки Інна по стопах матері, і наприкінці 70-х вступила в місцевий ВНЗ.
Інна дуже рано вийшла заміж за Анатолія Суріна і прожила з ним у шлюбі цілих 13 років. Потім, правда, пара розлучилась. У шлюбі народила дочку Анастасію, яка також стала юристом.
Кілька років тому видання «Forpost» писало, що Анатолій Сурін нібито є «братом Олександра Бандурки» – сином генерала Бандурки, який тримав у кулаці увесь криміналітет на Харківщині. Проте ці слухи так і не підтвердилися.
У 80-х Інна Богословська вдарилася в езотерику: інтерес до цього їй прищепив ще батько, який приїжджав з далеких країн з історіями про екзотичні культи. Вона почала захоплюватися Реріхом і буддизмом, потім Блаватською і Ошо. А через двадцять років Богословська захопилася «онтопіхологією» і в 2002 році зустрічалася з засновником цього неформального відгалуження психіатрії Антоніо Менегетті. При цьому на батьківщині Менегетті в Італії його вчення критикувалася як «психологічна секта антисоціальної спрямованості».
Пізніше Інна навчалась у Москві в аспірантурі і працювала звичайним адвокатом, а уже в 1991 розлучилась зі своїм чоловіком і після цього вирішила стати противником офіційного шлюбу, називаючи його "методом нагнітання" і взагалі розпочала проповідувати вільні відносини.
Розлучення Богословської співпало з її рішенням відкрити власну юридичну контору, яку назвала "ООО Юридична міжнародна служба". Відомо, що ця контора вела справи фірм, які належали батькові Михайла Добкіна.
Якраз коли Інна Германівна розкрутилась у неї з'явився новий шанувальник, який став її громадянським чоловіком. Ним виявився дизайнер Юрій Ринтовт, з богемними замашками і розпатланим волоссям. Він займався ремонтом квартир, допоки не познайомився з відомим харківським бізнесменом, Володимиром Шепетіним, який допоміг йому непогано розкрутитись. Ходили плітки, що саме через Ринтовта, Богословська познайомилась з Шепетіним, а говорили і навпаки, що це Інна відправила свого коханого до бізнесмена "на заробітки". Плітки плітками, але факт залишається фактом – Богословська-Шепетін розпочали спільну співпрацю.
Роль Богословської як вельми тямущого юриста в схемах Шепетіна полягала в складанні і обслуговуванні їх юридичного боку – таким чином, вона працювала «прачкою», відмивала гроші тіньового бізнесу. І на цій ниві вона незабаром піднялася ще вище, коли до послуг Шепетіна-Богословської звернувся український олігарх Віктор Пінчук, якому були потрібні послуги «професіоналів» для виведення грошей за кордон. Як дуже багата людина він розклав свої яйця по різних кошиках, але ось в Харкові він співпрацював з Шепетіним і Богословською через страхову компанію «Лемма».
Однак з «Леммою» Богословську пов'язували не тільки страхові афери Пінчука. Повідомлялося, що у Сергія Чернишова (засновника і керівника компанії) був впливовий родич (чи не генерал СБУ), чия дружина очолювала комісію з усиновлення дітей. І вона не забула на цьому заробити: в 90-ті за «продаж» українських сиріт іноземцям, викладали десятки тисяч доларів за всиновлення. А діточок для усиновлення іноземцями поставляли за допомогою створеного Шепетіним фонду «Діти України», який відкрив йому двері в багато інтернатів країни. Роль Богословської в цьому була чисто технічна: її юридична контора оформляла всі необхідні документи.
1998-й рік став для Богословської дуже багатим на бурхливі події.
По-перше, вона була обрана народним депутатом, і вже в травні 1998-го увійшла до парламентської фракції НДП, отримавши місце в комітеті з питань фінансів і банківської діяльності.
А по-друге, почався розрив її тісних і плідних відносин з Шепетіним. Причини цього так і залишилися невідомими, але їх розставання було скандальним: повідомлялося, що під час «розподілу майна» Шепетін звернувся до «третейського суду» харківського криміналітету, а Богословська у відповідь знайшла захист у високих київських чинів МВС. У підсумку вона віддала Шепетіну більшу частину (87%) своєї частки «Юридичної міжнародної служби». Що цікаво, дуже скоро Інна заснувала фірму-клон, яку оформила на свою дочку Настю.
Розрив з Шепетіним залишив Інну Германівну майже на бобах, в зв'язку з чим їй довелося шукати собі нових ділових партнерів. В процесі цього вона підтримувала стосунки з Віктором Пінчуком, який знайшов для її юридичної контори деяку роботу, а також почав пропихати Богословську як свою людину в різні партії: з грудня 1998 до грудня 1999 вона була членом Партії Зелених, на початку 2000-го вступила в «Трудову Україну», створену Пінчуком і Сергієм Тігіпком, а в 2001-му стала головою Конституційно-демократичної партії.
А потім вона стала членом "Команди озимого покоління", яку заснував Хорошковський на гроші Пінчука, а Інна Германівна стала довіреною особою олігарха. Партія правда пролетіла і в Раду не попала.
У січні 2003-го той же Пінчук зробив Богословську лідером громадського руху «Віче України». І тут розпочалась її кар'єра як публічного політика. В травні 2003-го вона була призначена головою Державного комітету з регуляторної політики і підприємництва при Камбіні України. Пробула на цій посаді недовго – до січня 2004.
Проте, як повідомляли джерела, своє призначення Богословська відпрацювала на 100%. Її «Міжнародна юридична служба» стала офіційним юрисконсультантом Оптового ринку енергетичного вугілля, а консалтингова фірма «Пруденс» на кілька років стала консультантом «Нафтогазу України». При цьому, як заявив пізніше народний депутат Олег Ляшко, в 2003-2004 роках послуги фірм Богословської обходилися бюджету в 500-600 тисяч гривень щомісяця «тільки за проставлення печаток».
Коли ж почався Майдан-2004, то Богословська поспішила його підтримати, надівши помаранчевий шарфик і закликаючи українців «вибирати свободу». І коли Ющенко став президентом, Богословська змогла пристроїтись і тут. Її фірма ще залишалась консультантом "Нафтогазу".
А потім був конфлікт з тодішнім прем'єром – Тимошенко. Протистояння двох жінок-політиків різко посилилося після початку «газової війни» і скандальної відставки уряду Тимошенко. Богословська заявляла, що та спеціально провокувала скандали щоб «відволікти суспільну увагу від своєї безпосередньої причетності до корупції у вищих ешелонах влади».
Тим часом наближалися вибори-2006, і Богословська створила під них партію «Віче» – примудрившись ще раз розкрутити на спонсорство Пінчука. Цей політичний проект зазнав крах, після чого він ніколи більше не ставив на Богословську.
Залишивши Пінчука, Богословська поміняла свою політичну риторику, підлаштовуючи її під фаворита тодішніх виборів Партію Регіонів.
Богословська почала регулярно з'являтися на телешоу (таких як «Свобода слова») і люто критикувати як президента Ющенка, так і Юлію Тимошенко. Ці старання не були марними 4 квітня 2007 року Інна Богословська була призначена заступником міністра юстиції Олександра Лавриновича.
На початку 2008 року Богословська отримала потішний титул «глави податкової адміністрації тіньового уряду України», сформованого Партією Регіонів.
Цинічною жартом здавалося і призначення Богословської в грудні 2008 року головою парламентської «Комісії з питань розслідування функціонування газотранспортної системи України та забезпечення газом споживачів» – адже це з подачі радників її фірми почалися «газові війни». Але тоді ще ніхто не здогадувався, що саме Богословська на чолі цієї комісії ініціює тему залучення Юлії Тимошенко до кримінальної відповідальності і почне формувати для цього юридичну базу, пізніше використану в процесі над Тимошенко.
І ось в травні 2009-го Інна Богословська знову зробила політичний кульбіт: вона вийшла з Партії Регіонів, заявивши, що буде сама балотуватися в Президенти України.На виборах 2010 року Інна Богословська посіла лише 10-е місце з результатом 0,41%. У жовтні того ж року Богословську знову прийняли в Партію Регіонів.
Однак після цього необхідність в послугах Богословської вичерпалася, і відповідно впала її політична вага: на виборах 2012 року вона йшла в виборчому списку Партії Регіонів лише під номером 60.
Саме у цей період вона завела роман з одруженим депутатом Володимиром Мельниченком. Вони зовсім не приховували своїх стосунків і навіть у Раді завжди сиділи разом.
Чи то фінансове банкрутство, то чи політичне чуття підштовхнуло Інну Богословську знову змінити свій політичний курс. У листопаді 2013 року вона виступила з публічною критикою відмови Віктора Янковича від підписання Асоціації. А відразу після першої спроби розгону Євромайдану саме Богословська стала автором фрази «вони ж діти!», Та 9 грудня демонстративно вийшла з Партії Регіонів. Тоді ж партію покинув і її громадянський чоловік.
Завдяки цьому його кар'єра не постраждала: у 2014 році він благополучно переобрався в мажоритарному окрузі вже від нової пропрезидентської партії «Солідарність», і зараз є членом депутатської фракції Блоку Петра Порошенка. Сама ж Інна Богословська поки що лише плекає надію повернутися в парламент: проблема в тому, що її не бере до своїх лав жодна політична партія. Для прихильників нової влади вона залишається колишньою соратницею Януковича, для колишніх регіоналів – зрадницею і перебіжчицею.