Який день ми обговорюємо, чи буде війна між Росією і Україною. Багато хто схиляється до того, що жодна сторона війни не хоче, але війна можлива. Про це пише у своєму блозі російська політолог Лілія Шевцова.
Цей висновок відображає ситуацію “горючої суміші”, яка може спалахнути в будь-який момент. Неважливо, що стало поштовхом до чергового зриву перемир’я між Україною і невизнаними республіками і що спонукало Росію до демонстрації сили на кордоні з Україною. Тут і прагнення президента Зеленського зміцнити свою підтримку в країні і повернути увагу Заходу. І спроба Кремля змусити Київ почати реалізовувати самогубну для нього Мінську угоду.
Важливіше усвідомити причину, яка не дозволяє домогтися врегулювання конфлікту між Росією і Україною.
Причина – в несумісності структурних основ української та російської державності. Україна може бути суверенною державою (цього хоче більшість українців), тільки дистанціюючись від Росії. Суверенітет означає рух України до Європи. “Гібридний” варіант державності, при якому контрольований Москвою Донбас був би інтегрований в Україну, перетворює країну в failed state з російським нашийником.
У свою чергу Росія, зберігаючи імперські настрої, не може змиритися з українським само-відсіканням. Це позбавляє Росію ролі стрижня в євразійському просторі. Відхід України нестерпний для російської еліти, яка слідом за президентом Путіним вважає, що “росіяни і українці – один народ”. Отже, відсікання частини цього народу – удар по російській державі.
Компроміс щодо Донбасу між Росією і Україною може бути досягнутий тільки за рахунок відмови однієї сторони від основи своєї державності. Швидше навіть – за рахунок переформатування держави! До цього жодна сторона не готова.
У цій ситуації стійке перемир’я між Україною і невизнаними республіками примарно. Причому, всі учасники мирного процесу – Німеччина, Франція, Росія і Україна – виявляють різне розуміння Мінських домовленостей, які стали сприйматися, як прикриття неможливості домовитися.
Нинішнє загострення конфлікту поки грає на користь Києва, відроджуючи згаслі було симпатії заходу до України і змушуючи США підтвердити готовність до допомоги Києву.
Росія, навпаки, почавши грати м’язами і обіцяючи “кінець України”, втрачає. Звичайно, втрачає і програє. Зміцнюється сумнів у здатності Кремля залагоджувати конфлікти цивілізованим способом і зберігаючи гідність. Агресивність Росії навряд чи сприяє довірі до неї з боку сусідніх держав. Ускладнюється повернення Росії до діалогу із західним світом. Тим часом, цей діалог є засобом підтримки російської глобальної ролі. Формат “обложеної фортеці” згубний для світового статусу Росії. Росії потрібен діалог із Заходом і для того, щоб не залишитися на самоті в тіні Китаю.
Ще одна неприємність для Росії – загроза, що сепаратистські режими Донбасу будуть шантажувати Москву, підбурюючи її з Києвом і паразитуючи на військовому конфлікті. Хвіст крутить собакою – не така вже рідкість в політиці.
Україна стала для Росії пасткою: ігнорувати її не можна, а змусити прийняти свою правду неможливо. Ми бачимо конфлікт, який став міною уповільненої дії.
А поки несумісність Росії і України зберігається, люди по обидва боки платять за неї кров’ю і життям.
Шановні читачі, також підписуйтесь на наш телеграм канал Корупція – інфо – https://t.me/korupciya, аби не пропустити ще більше цікавої та актуальної інформації.