У Луганській області на Сватівському напрямку триває робота зі звільнення територій від російських окупантів. Ворог намагається там контратакувати і несе великі втрати.

Бійці ЗСУ намагаються перерізати окупантам доступ до траси Сватове – Кремінна, за рахунок чого вийти на підступи до Лисичанська та Сєвєродонецька.

Оскільки ж неймовірно успішна операція України із деокупації Харківщини плавно перейшла у контрнаступ на захоплені росіянами частини Луганщини, генштабу країни-агресорки довелося серйозно посилювати свої війська на багатьох напрямках – аби втримати фронт хоч на якомусь етапі, – повідомляє 24 канал.

Генерали вирішили перетворити Сватове та Кремінну на один величезний укріплений район, де за їх задумом російські сили мали б не просто зупинити ЗСУ, але й у подальшому перейти у контрнаступ та знову захопити хоча б частину Харківщини.

Втім, не сталося як гадалося. Кадрові російські підрозділи, кадировці та подекуди навіть бойовики так званих “ДНР” та “ЛНР” втекли аж до Рубіжного та Лисичанська, на трасу між Сватовим та Кремінною росіяни закинули величезну кількість “гарматного м’яса”.

Сили оборони України при цьому не зупинилися, а продовжили свій рух на схід, перетворивши трикутник Сватове – Макіївка – Кремінна у велику братську могилу для орди.

Оскільки ж показати черговий “від’ємний наступ” на Луганщині для російського командування означає розписатися у власній безпорадності, у Кремлі віддали чіткий наказ тримати фронти за будь-яку ціну. На передову почали перекидати тисячі частково мобілізованих.

Ба більше, як тільки на цю ділянку фронту привезли чималу кількість “чмобіків”, генерали одразу ж вирішили спробувати не просто зайняти оборону траси та стратегічно значущих для окупантів міст, а перейти до контратак. Звісно, що всі намагання росіян хоча б якось відвоювати у ЗСУ потрібні плацдарми були марними. Українська артилерія систематично перемішувала російські угруповання із землею, а штабні офіцери гнали мобілізованих у лобові атаки взвод за взводом, роту за ротою.

Через такий підхід командування село Макіївка стало місцем, де за дуже невеликий проміжок часу загинули сотні мобілізованих. Але попри абсолютну недоцільність утримання цього населеного пункту генерали не наважилися давати наказів про відступ, бо хотіли убезпечити себе від чергового провалу.

Коли ж ситуація на трасі стала для російських військ неймовірно складною, зі штабів надійшов наказ про виведення з фронту всіх офіцерів нижчої ланки.

Майже всі командири поїхали до тилових районів, залишивши своїх підлеглих без зв’язку. Перед втечею лейтенанти та сержанти пообіцяли “чмобікам”, що їх підтримуватимуть танки та артилерія, але з логістикою можуть бути проблеми – евакуювати поранених буде неможливо, а отже буде гуманно добивати їх на місці, аби ті не потрапляли у полон.

Звісно, що жодної серйозної підтримки з боку артилерійських чи танкових військ залишені напризволяще угруповання не отримали. Окупанти з 55 мотострілецької бригади з Туви, яких відправили у Макіївку, хотіли відступати з позицій, але їх зупинили виставлені вздовж траси загородзагони.

Мобілізовані росіяни опинилися у фактичному оточенні, бо з одного боку на них насуваються українські військові, а з іншого шлях на порятунок їм відрізали бійці Росгвардії. Втім, аби підрозділи росіян насправді змогли протриматися та не дати ЗСУ просунутися вглиб Луганщини, “чмобікам” насправді перекидають підтримку – у вигляді великої кількості такої ж ненавченої піхоти.

Як довго загарбники зможуть протриматися на цій ділянці, невідомо. Скоріш за все, знищення окупантів у промисловому масштабі на трасі Сватове – Кремінна продовжуватиметься аж допоки у російських генералів не закінчиться “гарматне м’ясо”. А потім неодмінно буде прискорення українського наступу та звільнення Лисичанська із Сєвєродонецьком.

На окремих оперативних напрямках Збройні Сили мають вогневу перевагу над ворогом та використовують її. Ба більше, завдяки цій перевазі українські військові просуваються вперед та звільняють наші території.

А на окремих ділянках оперативних напрямків ми проводимо контрнаступальні дії.