Незважаючи на те, що так званий “великий російський наступ” триває уже 8 – 10 днів, та втім жодних успіхів на фронті ворог не має.

На Бахмутському напрямку зараз точаться найгарячіші бої, однак просування ворога там не фіксується.

Про це в одному з інтервʼю розповів майор ЗСУ, заступник командира третьої окремої штурмової бригади Родіон Кудряшов. Він наголосив, що в Бахмуті Збройні сили України міцно тримають оборону.

За словами військового, на Бахмутському напрямку зараз ситуація напружена, але її контролюють ЗСУ. Ворог намагається оточити місто Бахмут, позбавити його логістичних сполучень, захопити околиці міста, однак це йому не вдається.

Ми не просто будемо стояти, ми будемо робити все можливе для того, щоб захистити нашу країну, захистити кожну ділянку фронту, кожен клаптик землі, кожен населений пункт, – наголосив Кудряшов.

Окрім того, військовий повідомив, що станом на 22 лютого вдається постачати озброєння до українських позицій в місто наявними логістичними шляхами.

На війні завжди буде мало боєприпасів та озброєння, тому, виграючи час для всієї країни, для наших західних партнерів, чекаємо на більші постачання як різних видів озброєння, так і боєприпасів до них, – додав військовослужбовець.

Додамо: війна з боку РФ ведеться у викревленій реальності. Професіоналів у російській армії практично не залишилося. А ПВК “Вагнер” стала кісткою в горлі Генштабу ЗС РФ. Таку думку в ефірі одного з телеканалів висловив екскомандир взводу батальйону “Айдар” Євген Дикий.

Він зазначив, що підрозділи Пригожина були найбільш боєздатними саме за останній час, тому що їх ніколи не можна було порівняти за боєздатністю з кадровими частинами, де служили по багато років контрактники.

“Наприклад, із десантурою і морпіхами, зрозуміло, близько ніколи не було. Але десантура і морпіхи, загалом, уже, так би мовити, теж закінчуються. Їх за цю війну вибили в дуже значному відсотку. Зараз під Вугледаром, наприклад, морпіхів уже вдруге добивають одні й ті самі бригади, які вже зазнали важких втрат, їх пів року поповнювали, потім кинули під Вугледар, і ось знову з нуля потрібно поповнювати. Тобто професіоналів майже не залишилося, їх усе менше і менше. А порівняно з цією хвилею мобіків, із 300 тисячами, яких набрали восени, на їхньому тлі пригожинські “зеки” були значно боєздатнішими, бо більш вмотивованими — вони до в’язниці повертатися не хотіли. Крім того, знову ж таки, а командували ними пригожинські найманці, які до цього багато років в Африці відпрацювали, тобто в яких це, м’яко кажучи, не перша війна, тому вони чогось і досягли”, — сказав Дикий.

І ось ці досягнення, за словами експерта, стали кісткою в горлі російському Генштабу.

Він пояснив, що принципово в масштабі всієї війни це нічого не змінює, тому що пригожинська ПВК ніколи не була такої чисельності, щоб наступати більше, ніж в одному місці.

“Навіть для того, щоб узяти Соледар, їм довелося на час відійти від Бахмута. Вони брали Соледар, взяли, тільки після цього знову повернулися на Бахмут. Тобто навіть на два міста одразу їх ніколи не вистачало. Але там, куди їх кидали, в тому одному місці було справді дуже важко втриматися. Тому, якщо їх відведуть або взагалі розформують, зрозуміло, для нас це плюс. Ба більше, в принципі, будь-які суперечності між ворогами, будь-які, скажімо, збої в їхній єдиноначальності і в єдиному управлінні операцією — це завжди нам на плюс. Тому запасаємося попкорном і спостерігаємо за великим батлом Герасимова і Пригожина. Битва двох якодзун, вона ж битва жаби і гадюки, з нашої точки зору. Чесно кажучи, ми більше зацікавлені навіть не так, щоб їх швидко відвели, а скоріше довше було протистояння, щоб вони одне одному паскудили, по черзі зривали операції і доводили одне одному, хто без кого не може. Ось чим довше цей бардак триватиме, тим для нас краще”, — резюмував Євген Дикий.