Російські окупаційні війська у своїй більшості продовжують бути мародерами та вкрай погано оснащеним стадом, однак загалом представляють собою чималу небезпеку як для українських військових, так і для мирних жителів. Деякі загони загарбників є добре оснащеним та цілком навченими, однак командування використовує їх зовсім не за призначенням.
За даними джерел 24 каналу в українських спецслужбах, нещодавно на озброєння багатьом підрозділам росгвардії та загону “Ахмат” як її частини надійшли нові бронежилети з покращеними захисними якостями. Крім того, вони почали використовувати кулі підвищеної пробиваємості. Такі боєприпаси, на жаль, здатні пробивати навіть ті засоби захисту, якими користуються наші військові. Тести показали, що патрони 5.45×39 мм із такою бронебійною кулею та загостреним сердечником з карбіду вольфраму можуть наскрізь прошивати плити класу захисту 5+.
ЗАГОРОДЗАГОНИ “ЗАРЯДИЛИ” ДЛЯ БОРОТЬБИ З МОБІЛІЗОВАНИМИ
Втім, на щастя, російське командування цілеспрямовано оснащує такими виробами зовсім не свою піхоту, а саме ті підрозділи, які виконують функцію загороджувальних загонів. Справа в тому, що зведене військо окупантів тримається перш за все на страху перед своїми. На думку генералів, кожен солдат має розуміти, що його неминуче вб’ють у разі невиконання наказу, тоді як у нищівних боях він матиме хоча б якийсь шанс вижити. Аби втримувати загони загарбників на лінії фронту та не допустити повного розкладання боєздатності, Кремль вимушено користується тактикою СРСР, де ледве не за кожним військовослужбовцем чи найманцем стоять карателі, що розстрілюють втікачів чи відступаючих без докорів сумління.
Саме це дає московському командуванню змогу вести війну до останнього росіянина, бо інакше загарбники могли б давно розбігтися. То ж через це цінність каральних загонів є для Путіна найвищою. Оскільки ж до війська почали надходити тисячі частково мобілізованих, а кількість дезертирств серед росіян стрімко зростає, у Москві й вирішили забезпечити своїм опричникам покращені умови роботи. Посилені кулі та покращені бронежилети більш-менш масово з’явилися у кадировців та інших росгвардійців саме у жовтні, після того, як на фронті збільшилася кількість інцидентів із покаранням мобілізованих.
Аби загородзагони могли більш ефективно відстрілювати “чмобіків” та несли при цьому меншу кількість втрат, генерали розпорядилися надати їм насправді якісне спорядження та боєприпаси. Бо якщо мобілізовані переб’ють кадировців, путінському режиму буде непереливки. Адже знайти вірних та навчених нелюдів на заміну – майже неможливо. Чеченський цар виховував такі підрозділи роками, не жаліючи сил та грошей. Паралельно з цим пересічним російським “Ванькам” насаджувалася думка про неймовірну жорстокість “ахматівців”. То ж якщо зараз замість кадировців у якості загородзагонів поставити умовних дагестанських добровольців, такого ефекту не буде.
То ж із урахуванням “закручення гайок” всередині зведеного загарбницького війська, шанси на виживання у “частково мобілізованих” стали ще меншими. Гарантувати життя у випадку потрапляння в зону бойових дій може лише добровільна здача в полон. Натомість “чмобіки” дедалі більше намагаються втекти не у бік ЗСУ, а в тил своїм військам, де роблять типові помилки. По-перше, російські мобілізовані чомусь думають, що командування може їх пожаліти та не карати смертю за втечу. По-друге, вони не відкривають вогонь по карателях, даючи їм змогу спокійно прицілитися та розстріляти будь-яку кількість осіб, що втекли з поля бою.
Насправді ж, як кажуть у спецслужбах, під час зустрічі з кадировцями треба вести безперервний вогонь у їх бік, а ліквідовувати добре споряджених карателів обов’язково пострілами у голову. Звісно, попадання кулі у покращений бронежилет здатно нанести серйозну травму та навіть вивести бійця з ладу, але цей ефект є тимчасовим. То ж аби поранений кадировець не міг відновитися, дати свідчення проти тих, хто його “образив”, та взагалі долучитися до пошуку втікачів, контрольний постріл є обов’язковим.