Речник Східного угрупування військ Сергій Череватий зауважив, що Бахмут – це місто, де ворог найбільше приділяє уваги своїм атакувальним діям

Про це він сказав в ефірі телеканалу “Еспресо”.

“Бахмут – це напрямок головного удару противника на східному фронті. Ворог зосереджує тут основні свої зусилля, не шкодуючи особовий склад та намагається прорватися. Бахмут – це символ незламності й бойового духу, майстерності українського війська”, – наголосив Череватий.

Речник Східного угрупування військ також підкреслив, що на Бахмутському напрямку потужно виконують свої обов’язки ЗСУ, прикордонні підрозділи та підрозділи Нацгвардії.

“За цю добу було знищено 119 ворогів, 163 зазнали поранень різного ступеня. Відбулося 103 обстріли й 25 боєзіткнень. І це не найбільші результати по втратах ворога. Кілька днів поспіль було знищено понад 200 ворогів.  Бахмут – це місто, де ворог найбільше приділяє уваги своїм атакувальним діям”, – додав Череватий.

Череватий розповів в розмові з РБК, що Росія активізує наступальні дії – йдеться саме про той “великий наступ”, про який наше військово-політичне керівництво почало говорити ще з грудня. Концентрація основних зусиль противника спостерігається на Донбасі, який Путін вкотре наказав захопити своїм військам до певного дедлайну. Цього разу – до кінця березня.

Щоби виконати вказівку Кремля, російські бойовики намагаються наступати відразу на кількох напрямках у Донецькій та Луганській областях. Однак найгарячіші бої все ще точаться за невеличке місто Бахмут, яке стоїть на шляху окупантів до краматорської агломерації.

Якщо взяти всю історію цього вторгнення, то Донецька та Луганська області були під безперервними атаками, зокрема ті ділянки, за які ми зараз відповідаємо – бахмутський, лиманський, луганський напрямок. На бахмутському напрямку, наприклад, вже тривалий час відбувається 35-50 боєзіткнень, а також 120-200 обстрілів щодоби.

Водночас у них величезні втрати. На кожному з напрямків – на луганському чи на бахмутському – це від декількох десятків до сотні і більше загиблих на добу. На бахмутському напрямку, наприклад, щонайменше по 50 людей щодня. Ця динаміка не міняється. І все це змусило ворога проводити мобілізацію, щоб оновлювати свої сили, і залучати злочинну організацію ПВК “Вагнера”, яка після втрати основної частини своїх професійних найманців організувала “штрафбат 2.0” періоду Другої світової війни і почали брати до своїх лав в’язнів. Це було з єдиною метою – тримати постійний градус напруги і використовувати живу силу як головний чинник підтримки високої динаміки бойових дій.

Це екстенсивний шлях, який не веде до швидких рішень – ви ж бачите, як вони місяцями не можуть суттєво прорвати нашу оборону на тих чи інших ділянках. Ми ж пам’ятаємо, що ще на початку липня Шойгу доповідав, що “лнр уже повність звільнена”. Але в нашій Луганській області ми вже звільнили 14 населених пунктів.

Проте такий спосіб бойових дій виснажливий, адже ворог сам себе не вб’є. Цілодобово там мають бути наші боєготові підрозділи, з готовою технікою, вони мають вести спостереження за противником. Зараз агресор, використовуючи погодні умови, рельєф і те, що рано темніє, намагається підходити малими групами і нав’язувати ближні дії. Це, звісно, виснажливо і це зараз їхня головна тактика.

Ба більше, Вагнерівці не мають ні своїх боєзапасів. Вони намагались, використовуючи лобістськими зусиллями Пригожина, забирати собі кращі боєприпаси. Вони використовують авіаційну підтримку регулярних військ. До того ж і в районі Соледара, і в районі Бахмута ми бачимо, що додається багато підрозділів мотострілецьких військ. Однак піар-кампанія Пригожина продовжує робити акцент на тому, що саме він – хедлайнер цієї ділянки фронту. Це, звичайно, дратує російський генералітет, керівників підрозділів регулярної армії. Плюс, він дозволяє собі зневажливе ставлення до них.

Координація у них є, зовсім без неї не вдасться. Але вона далека від ідеальної через ті ж причини: недовіра один до одного, конкуренція, несприйняття один одного. “Вагнерівці” вважають регулярну армію слабаками. А регулярна армія не сприймає контингент ПВК, як і самого Пригожина – він не військова людина, до того ж у минулому відсидів.

Агресори може зараз і хочуть просуватись до Лимана і справді підтягують туди свої війська. В них там є і десантні підрозділи, і підрозділи так званого 2-го армійського корпусу “народної міліції” “лнр”, і підрозділи мотострілецької піхоти, і підрозділи ПВК. Логіку концентрації там цих підрозділів ми зможемо побачити трохи згодом, тому що ще восени там була ініціатива за нами.

Щоправда, через погодні умови, через те, що ми не сповідуємо тактику “будь-якою ціною” і через те, що ми намагаємось не допустити великі втрати, там був плавний тиск на ворога, за можливості ми звільняли населені пункти. Коли не було такої можливості, ми просто вражали ворога вогнем, високоточними системами, виснажували їхню логістику та склади. Періодично вони вдаються до контратак в районі Стельмахівка, Діброва, Площанка, Білогорівка. Проте великих успіхів на цьому напрямку вони не досягли.

Водночас рішення про вихід з Бахмута на даний момент не приймалося. Тактичні відступи можливі в різних ситуаціях, насамперед – для збереження особового складу, для того, щоби покращити своє тактичне положення і більш ефективно проводити оборонну операцію, щоби вирівняти лінію оборони. Важливо – щоби ворог не мав можливості системно прорвати нашу оборону, тому що тоді він обрушує тили і просто рухається по напрямку головного удару. Наприклад, у даному випадку це Слов’янськ та Краматорськ.

Воїни на бахмутському напрямку виконують дуже важливу функцію – вони зараз знекровлюють ворога. Знищують кращі російські частини. З кожним таким боєм противник стає все менш боєздатним.