Колишній офіцер Бундесверу Родеріх Кізеветтер в інтерв’ю телеканалу n-tv зауважив, що ЗСУ воюють в умовах, у які Бундестаг ніколи б не відправив німецьких військових – без переваги в повітрі, при нестачі боєприпасів, труднощах із постачанням запчастин, проблемами з ротацією особового складу.
«Це надзвичайна війна на виснаження, яку спричинило вагання у підтримці. Можливо, навіть особливо – з боку Німеччини», – сказав політик.
«Німеччина повинна була масово виробляти боєприпаси протягом зими. Британці запропонували збільшити їх виробництво у вісім разів. Німці нічого не зробили. Це дозволило росіянам глибоко окопатися… Якби Україна завчасно отримала західні винищувачі, оборона (військ РФ – ред.) могла бути давно знищена», – дорікнув політик.
Він додав, що окрім гасла «підтримуватимемо Україну, доки це буде потрібно», треба було оголосити й інше: «допомогти якнайшвидше і якнайбільше».
За словами депутата, складається враження, ніби окремі країни, зокрема й Німеччина, більше переймаються, «щоб Росія вичерпалася, не зазнавши поразки – і заради цього готові прийняти поразку України». При цьому Кізеветтер указав на два основні хибні, з його точки зору, припущення, які панують у відомстві канцлера ФРН: мало довіри до Києва та відсутність усвідомлення, що Україна насправді перешкоджає поширенню війни і тим самим захищає свободу Європи.
«Важливо довіряти Україні. Натомість кажуть, що невідомо, чи атакують українці російську територію. Однак це дозволено міжнародним правом, якщо воно є пропорційним, і цивільні цілі не атакуються. Це має стратегічний сенс і є політкоректним – атакувати об’єкти в Росії, які сприяють війні», – переконаний депутат.
При цьому, зауважив він, Шольц недостатньо чітко артикулює громадянам ФРН завдання у війні, кажучи, що «Росія не повинна перемогти».
«Метою Путіна є захоплення не лише України та Білорусі (з якою фактично це вже відбулося), а й країн Балтії та Молдови», – попереджає політик, закликаючи не довіряти Росії, яка зацікавлена в тимчасовому перемир’ї, аби накопичити сили та атакувати знову.
