Міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок розраховує, що передові німецькі системи протиповітряної оборони IRIS-T будуть готові до кінця літа. Про це вона розповіла в інтерв’ю DW.

“Ми відправимо до України, наприклад, IRIS-T – одну з найсучасніших систем протиповітряної оборони, яка є зараз тільки на стадії виробництва і, сподіваюся, буде готова наприкінці літа”, – заявила вона.

Бербок також повідомила, що їй незнайомі цифри рейтингу Інституту світової економіки в Кілі, де Німеччина посідає лише шосте місце у світі з військової допомоги Україні.

За її словами, йдеться не про гонитву за місцем у рейтингу. Вона зазначила, що Німеччина також стикається з проблемою, що не всі категорії зброї є в запасі. Тому Берлін поєднує зусилля з іншими країнами, наприклад, постачає гаубиці спільно з Нідерландами, пояснила Бербок.

Нагадаємо, що, як пообіцяли в Мадриді міністри оборони ФРН Крістіні Ламбрехт та Нідерландів Кайсе Оллонгрен, Німеччина та Нідерланди нададуть Україні ще шість самохідних артилерійських установок (САУ) Panzerhaubitze 2000.

“У Німеччині ми вирішили, що можемо віддати Україні ще три Panzerhaubitze 2000. Разом із Нідерландами це буде шість”, – заявила Ламбрехт. Водночас вона сказала, що тепер Німеччина вичерпала усі свої можливості надання Україні Panzerhaubitze 2000.

“Важливо, що Україна може розраховувати на нас. Якщо вони кажуть, що їм потрібно, то ми робимо все можливе, щоби це надати”, – зазначила Оллонгрен.

Однак, попри гучні обіцянки, Німеччина все ж оголосила про те, що буде зменшувати військову підтримку України для захисту своїх територій у війні з росією.

Політтехнолог, експерт Центру протидії інформаційним агресіям “AM&PM” Олександр Курбан зазначив виданню Коментарі, що уряд Німеччини і, зокрема, його голова Олаф Шольц, продовжують демонструвати чудеса геополітичної еквілібристики щодо російсько-української війни.

Активно декларуючи засудження дій РФ та готовність усіляко підтримати Україну, німецький канцлер, повторюючи як мантру фразу “все прибуде вчасно”, продовжує гальмувати постачання зброї для ЗСУ. Прикриваючись аргументами про необхідність привести зброю, що надається, у належний вигляд, внесення змін до протоколів логістики, Німеччина так досі й не забезпечила серйозних поставок. Згідно з офіційними джерелами в німецькому уряді, за останні три тижні в Україну було поставлено 42 тисячі продуктових пайків та 102 автомобілі на потреби української армії. І все. Ходять чутки навіть про перегляд обсягів поставок у бік зменшення”.

На думку експерта, логіка дій німецького уряду є зрозумілою. У Німеччині, пояснює він, є великий відсоток великого та середнього бізнесу, який живе з торговельних відносин із РФ.

“З одного боку, є зацікавленість щодо дешевих російських енергоносіїв (газ і нафта). З іншого боку, німецькі виробники промислового обладнання, побутової техніки та товарів широкого вжитку вкрай зацікавлені у бездонному російському ринку, який, незважаючи на санкції, все ще функціонує. У геополітичному аспекті Німеччини потрібна єдина і відносно потужна (економіка та військова сфера) Росія як альтернатива США та Великобританії, в контексті контролю процесів усередині ЄС”, – розповідає Олександр Курбан.

Він вважає, що зовнішня політика Німеччини (зокрема публічна поведінка Шольца) сьогодні нагадує терези, на одній чаші яких – вигоди від співпраці з РФ, а на іншій – загальнолюдські цінності та інтереси України.

“Вирішальної переваги, за фактом, поки що немає, – зазначає експерт. – Хоча “українська” чаша виглядає вагомішою. Думаю, Німеччині потрібно допомогти зробити свій остаточний вибір – і цим реально посилити позицію України в цій війні. Слід активно лобіювати українські інтереси у німецькому бізнес-середовищі, у колі німецьких політиків. Альтернативу російському ринку та адекватне постачання енергоресурсів Україна, звичайно, не зможе забезпечити. Проте вигідні пропозиції щодо транспортно-логістичних проектів, у сфері сільського господарства, надання можливостей створення нових високотехнологічних підприємств, цілком нам під силу. Над німецьким геополітичним вектором потрібно системно працювати із залученням зусиль усіх гілок української влади. Не віддавати це лише до компетенції нашого МЗС. Сама по собі українсько-німецька співпраця не розширюватиметься, принаймні у потрібному нам контексті”.