Міністр оборони Великої Британії Бен Воллес нещодавно заявив, що його країна може “посилити” візові умови для росіян. Водночас, він висловив невпевненість у питанні того, чи потрібна повна заборона на в’їзд для громадян РФ.
Про це пише The Guardian.
“Я звичайно думаю, що ми можемо посилити умови наших віз. Я не впевнений, чи пряма заборона є правильним шляхом”, – сказав Воллес.
Він додав, що питання віз належить до компетенції міністра внутрішніх справ.
“Але мені не подобається, і я впевнений, що нікому не подобається, спостерігати, як дружини олігархів або дружини російських високопосадовців розважаються в Греції чи на півдні Франції, або на супер’яхтах по всьому світу, поки їхня армія вчиняє воєнні злочини в Україні”, – сказав Воллес.
Зазначимо, що Євросоюз традиційно розглядав візу як інструмент безпеки, що вже на етапі клопотання відсіює тих, хто здатен завдати шкоди громадському правопорядку.
Водночас візи ніколи не були надійним фільтром для цього, адже завжди існувала можливість підробити документи та зловживати візовим дозволом.
Саме тому, маючи візу, особа не отримує гарантії перетнути кордон іншої держави, яка фактично повторно здійснює контроль особи після консульства та приймає остаточне рішення про дозвіл на в’їзд.
Право на візу та перетин кордону громадянами третіх країн є спільною справою Європейського Союзу та держав-членів ЄС.
Саме тому так важливо діалог щодо обмеження мобільності вести з кожною окремою державою-членом ЄС, які мають більше гнучкості для прийняття рішень, аніж одразу очікувати рішення на загальному рівні Євросоюзу.
Аргументи щодо потенційних загроз, що виходять від конкретної країни та її громадян, здатні швидше почути країни-члени, в той час як інституції ЄС довго шукатимуть бюрократичну відповідь щодо балансу між безпекою та правами людьми.
Тож чи може розв’язання РФ війни проти України вважатися достатнім ризиком для змін у візовій політиці ЄС?
Відповідь – так. Особливо беручи до уваги те, що Україна не просто межує з чотирма країнами ЄС, але є кандидатом у члени Євросоюзу та попри війну продовжує виконувати зобов’язання у сфері захисту західного кордону, реадмісії та інших безпекових завдань.
По суті, статус країни-кандидата, що є передумовою для вступу до ЄС, має спонукати країни-члени Євросоюзу сприймати загрози Україні як свої, застосовуючи принцип солідарності та взаємодопомоги.
Чи здатні держави-члени та ЄС самі побачити та зрозуміти потенційну небезпеку з боку Росії та її громадян? Які докази та аргументи матимуть найбільшу силу?
Після закриття Європейським Союзом повітряного простору з Росією в лютому Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва та Польща стали ключовими коридорами, через які російські власники шенгенських віз діставались до інших пунктів призначення в ЄС.
Кая Каллас, прем’єр-міністр Естонії, про це висловилася чітко: “Поки країни Шенгену видають візи, сусіди Росії несуть тягар”. Тож спільна відповідальність та принцип паритетності і довіри, що є головними стовпами Шенгенської зони, мають бути підхоплені й іншими партнерами.
Призупинення видачі віз розвантажило б кордони країн-сусідів та відклало потребу закривати шенгенські кордони зсередини.
Деякі країни, що не межують з Росією та мають бізнес-інтереси, стоятимуть перед дилемою: “безпека чи гроші від туризму”?
Таким країнам важливо нагадати про справи дипломатів-шпигунів та агентів ФСБ, що потрапляли на територію ЄС з шенгенськими візами, та деструктивні наслідки тієї діяльності, яку вони там провадили.
Вже лунають голоси правозахисників, які намагаються довести, що громадянство не може накладати на особу відповідальність за дії влади, а Шенгенські норми не містять інструментів припинення віз за національністю чи громадянством.
Тут варто нагадати, що в’їзд до ЄС – це не право, а привілей, який набувається шляхом реформ та завоювання довіри від партнерів. Тож, є сподівання, що Велика Британія та інші країни – члени ЄС таки приймуть відповідні рішення та позбавлять таких привілеїв країну – агресорку.