Тиждень тому російські окупанти розпочали те, що вони назвали «наступом» на Харків, але їхні дії обмежилися лише двома напрямками – на Липці та Вовчанськ. Через тиждень можна повною мірою оцінити результати цієї операції та зрозуміти, чому вона виявилася провалом.

Напередодні та під час цього «наступу» різні ЗМІ та аналітичні джерела, особливо західні, повідомляли різну інформацію про угруповання, залучене до бойових дій на Харківщині. Проте детальні дані про склади сил і засобів не надавалися, що є ключовим для розуміння провалу під Липцями та Вовчанськом.

Сили, залучені росіянами в Харківській області, належали до так званого угруповання військ «Сєвєр», яке було сформовано напередодні операції. До цього там діяли лише групи військ прикриття кордону – «Брянськ», «Бєлгород» і «Курськ». Склад цих груп був наступним:

Групи військ «Брянськ» і «Курськ» мали 16,5 тисяч особового складу, менше ніж 100 танків, 220 бойових броньованих машин, 330 стволів артилерії та 20 РСЗВ.

Група військ «Бєлгород» мала 19 тисяч особового складу, менше ніж 100 танків, 360 бойових броньованих машин, 460 стволів артилерії та до 50 РСЗВ.

Додатково, резервні сили складалися з 700 осіб, 31 танка, 24 бойових броньованих машин та 30 артсистем.

З цих трьох груп найбоєздатнішою була бєлгородська, але навіть її потенціал був недостатнім для запобігання рейдам. У новостворене угруповання військ «Сєвєр» включили ці три групи разом з резервами, підрозділами 44-го армійського корпусу Ленінградського військового округу, а також підрозділи угруповання військ «Запад». Проте, через гостру нестачу техніки та особового складу, повна комплектація угруповання затримувалася.

На момент початку операції «Імітація» угруповання «Сєвєр» налічувало 53 тисячі особового складу, менше ніж 400 танків, 1000 бойових броньованих машин, 1000 стволів артилерії та 125 РСЗВ.

Група військ «Брянськ» складалася з 1 механізованого стрілецького полку, 11 механізованих стрілецьких батальйонів, спеціальних батальйонів та повітряно-десантного батальйону.

Група військ «Курськ» включала 3 недоукомплектовані механізовані стрілецькі полки, 9 механізованих стрілецьких батальйонів, спеціальні батальйони та десантно-штурмовий батальйон.

Група військ «Бєлгород» мала 2 недоукомплектовані окремі механізовані стрілецькі бригади, 8 недоукомплектованих механізованих стрілецьких полків та 14 механізованих стрілецьких батальйонів.

Найчисельнішою і найбоєздатнішою була бєлгородська група, але навіть вона не була повністю сформованою і не могла захопити Харків. Замість цього, її вистачало лише на рейдові дії в прикордонній зоні, що ми і побачили на практиці.

Попри всі ці зусилля, російські сили не змогли досягти значних успіхів. Під Липцями та Вовчанськом їхні дії були обмеженими та неефективними. Українські захисники змогли утримати свої позиції, завдаючи ворогу значних втрат. У цій операції російські окупанти зіткнулися з численними проблемами, включаючи нестачу координації, недостатню підготовку і погане забезпечення.

Цей провал на Харківщині демонструє, що навіть за умов зосередження значних сил і засобів, російські окупанти не можуть досягти своїх цілей. Це також показує, що українська армія здатна ефективно обороняти свої позиції та завдавати значних втрат ворогу.

Операція «Імітація» на Харківщині стала яскравим прикладом того, як неефективно російські окупанти використовують свої ресурси. Вони загнали себе в пастку, намагаючись здійснити наступ на Харків, і зазнали невдачі через недостатню підготовку та координацію своїх сил. Українські захисники показали свою стійкість і готовність до боротьби, що є важливим фактором у загальному контексті війни.