Допоки турботливі мешканці Росії співчувають своїм «браттям», які вже більш ніж 20 років терплять нагнітання «бЕндерівських» сил в Україні, самі росіяни України хочуть всього лиш померти в Росії. От тобі й на. Так хотіти приєднатись до колишньої імперії і вмерти. Не більше, не менше.
А вмирати, і дійсно, є де! Площа Росії – 17 мільйонів кілометрів квадратних. Багацько, як на цвинтар. Хоча, місця дійсно достатньо. Для порівняння, густота населення України становить 75 людей на той же ж квадратний кілометр, Індії – 368, а Росії – 8. Дивно якось, люди так сильно хочуть жити в Росії, а вона пустує. І це тоді, коли ніяких тобі візових обмежень. Ви задумайтесь, 65% населення Росії проживає в європейській її частині, яка становить всього лиш одну п’яту всієї території країни. Порожньо?! Надзвичайно порожньо! Ще й доволі дорого.
Рівень життя. Винаймати житло в Росії – задоволення не з дешевих. Двокімнатна квартира може обійтись вам в 2 тисячі гривень на місяць, якщо хочете жити десь під Новосибірськом або ж понад 10 тисяч, якщо мова йде про Москву.
Харчування. Скромненька корзинка з наїдками в середньому обійдеться в 324 рублі, себто 85 гривень. Рахували найдешевші продукти, які існують у їхньому асортименті. Умовно взяли не багато: буханець хліба (11,5 грн.), кілограм цукру (10 грн), кілограм борошна (25,5 грн), 1 л олії (45,5 грн), 1 л кефіру (30 грн), 10 яєць (25,5 грн), 1 л молока(19 грн). Ціна на цукор приємно вразила, але ж не будеш тільки цукром жити.
Проїзд у громадському транспорті. В Києві проїзний, яким можна користуватись в трамваї, тролейбусі, автобусі та метрополітені коштуватиме 230 грн. В Санкт-Петербурзі за нього необхідно віддати на 140 грн більше. Дороге задоволення.
Свобода. В Росії люди, як і за часів Радянського союзу просто звикли довіряти тому, що їм подають. Тут йдеться не про страви, а інформацію. Те, що споживає середньостатистичний мешканець Росії, є далеким від дійсності. Достатньо лише поглянути кілька випусків новин з Кісельовим. Одні лише вбивства і «бЕндерівці», які щодня руйнують Львів. Чи то ми вже не у Львові живемо, чи то Кісельову очі позакладало? Хтозна. Однак, допоки мирні львів’яни вечеряють, їхні сусіди сидять з роззявленими ротами й уважно вловлюють все те, що їм намагаються донести. Прикро, що сам Кісельов за ці кілька місяців не зміг приїхати до Львова, думаю, він би здивувався. Телеканал «Росія24» під час розмови з депутатом Верховної Ради АР Крим начебто випадково втратив із ним зв’язок. Ну воно й не дивно, ведуча очікувала почути, що в Криму масові заворушення, що майданівці б’ють та вбивають людей, натомість депутат наголосив на тому, що ситуація настільки стабільна, що говорити про бійки просто недоречно, а про вбивства й поготів.
Люди. Вони інші. Не радикально, але все ж. Якщо в нашому метро ти бачиш усміхнені обличчя, людей, які спілкуються між собою, то там все по-іншому. Росіяни якісь більш серйозні, більш виважені, хтозна, може так лише здається. Може, насправді, вони відчувають себе пригніченими? Все ж, у них не дуже то й вибір є. Висловлювати свою думку можна, але не бажано. Може закінчитись буцегарнею. Критикувати владу, та борони Боже! Радянського союзу вже немає, але складається таке враження, що люди й досі в ньому живуть, щоправда, все тепер доступне, окрім свободи! В такій країні можна хіба вмерти з гордістю, не більше.