Президент Володимир Зеленський вніс свій законопроект про деолігархізацію в парламент 2 червня 2021 року. Документ називається “Про попередження загроз національній безпеці, пов’язаних з надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)”.

Скорочено політики називають його “проект про олігархів”. Ключова роль у визначенні, хто є олігархом, відводиться РНБО. Радбез веде реєстр олігархів, вносить або виключає з нього осіб.

Через два тижні у президентського проекту про боротьбу з олігархами з’явилися конкуренти. 15 червня парламентарії внесли перший альтернативний законопроект – “Про деолігархізацію, сприяння конкуренції, очищення влади від корупційних впливів і про соціальну справедливість бізнесу”. Серед авторів – представники фракцій “Європейська солідарність”, “Батьківщини” і “Голоу”.

На наступний день у Верховній Раді свій антиолігархічний варіант зареєстрував представник депутатської групи “За майбутнє” Антон Поляков.

І 17 червня на сайті парламенту з’являється третій альтернативний законопроект з короткою назвою “Про чесну політику і чесну владу”. Автори – представники тільки “Батьківщини” на чолі з Юлією Тимошенко.

Три депутатські законопроекти означають: навколо самої ідеї розгортається боротьба, яка позначиться і на голосуванні. Наприклад, якщо “ЄС” + “Голос” + “Батьківщина” подали один проект, а “Батьківщина” додала ще й другий від себе, голосування представників цих фракцій за президентський варіант боротьби з олігархами – під питанням.

Тим часом Володимир Зеленський 4 червня дав зрозуміти, що проти будь-яких спроб “переграти” ситуацію. В “переграти, переламати” цілком укладається сценарій “прийняти альтернативний”.

Що ж пропонують депутати?

Проект від “ЄС”, “Батьківщини” і “Голосу” пропонує взяти на озброєння передовий Антитрастівський досвід США та інших країн світу. На думку авторів, олігархи є, по суті, монополістами – це власники “монопольного бізнесу, які досягли монопольного становища на одному або декількох ринках)”. Загрози від олігархів такі:

вплив, в тому числі через третіх осіб, на посадових осіб органів держвлади або місцевого самоврядування;
вплив на суспільство через підконтрольні ЗМІ;
отримання додаткового контролю над підприємствами, природними ресурсами, об’єктами нерухомості, іншими об’єктами права власності.

Замість РНБО ключовим органом, який визначає – олігарх хтось чи ні, прописано НАЗК. АМКУ при цьому подає відповідне звернення.

Як і в президентському, в антиолігархічному проекті трьох опозиційних фракцій визначені обмеження. Олігархи змушені будуть декларувати майно та доходи, як чиновники, протягом 50 років з дати присвоєння їм статусу олігархів. Це ж стосується всіх “колишніх” – осіб, які займали ключові посади в органах держвлади або місцевого самоврядування. Тобто подадуть декларації всі попередні президенти, спікери парламенту, прем’єри, мери та інші VIP-персони.

Наприклад, відкрити свої і доходи пов’язаних осіб змушені будуть і Леонід Кравчук, і Віктор Янукович, і Віктор Ющенко, і навіть Петро Порошенко. Крім цього, декларації доведеться протягом півстоліття заповнювати та подавати всім, пов’язаним з олігархом особам. Зокрема, особам, які працювали раніше на його підприємствах. Найцікавіше – про ЗМІ: корпоративне управління і обов’язковий звіт телерадіоорганізацій про фінансову прозорість.

У версії Антона Полякова ( “За майбутнє”), статус олігарха визначається тільки судом, після чого РНБО вносить особу до Реєстру олігархів або виключає з нього. До 200 тис. прожиткових мінімумів скорочується “поріг доходів”, понад якого людина може бути визнана олігархом. Парламентарій пропонує заборонити таким особам купувати підприємства зі статусом монополій, а також засновувати і / або купувати ЗМІ.

І, нарешті, третій варіант – від “Батьківщини”. Уже в пояснювальній записці автори врізали правду-матку про “існування паралельної системи управління країною одночасно з офіційною владою, яка в окремих сферах формує офіційну владу і керує нею”. Олігархізація влади, вважають депутати, полягає в “переважанні особистого інтересу осіб або груп осіб над суспільним”.

Щоб це викоренити, Юлія Тимошенко і соратники пропонують обмеження. Отже, обсяг передвиборчого фонду кандидата в президенти або депутати – не більше 0,3 від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (НМДГ) в розрахунку на одного виборця (приблизно 5,6 грн), для місцевих партійних осередків та для кандидатів в депутати або в голови місцевих рад – не більше 0,7 від НМДГ.

А також підписуйтесь на наш телеграм канал Корупція – інфо – https://t.me/korupciya, аби не пропустити ще більше цікавої та актуальної інформації.