Помітною подією минулого тижня стало повідомлення британського видання Financial Times про те, що Федеральний канцлер Німеччини Ангела Меркель і президент Франції Еммануель Макрон хочуть запросити лідера Кремля Володимира Путіна на саміт ЄС на рівні глав держав і урядів. Подібна зустріч могла б відбутися вперше за 7 років, тобто вперше з початку російської окупації Криму та спровокованою Кремлем війни на Донбасі. Однак лідери країн Балтії та Польщі заявили, що діалог з Росією неможливий, поки та не змінить свою зовнішню політику.
Складається враження, що лідери ключових країн ЄС намагаються втихомирити забіяку, а тому запрошують його на обід. Однак “політика умиротворення” ще нікому не принесла плодів. Росія має публічно довести, що вона більше не є загрозою для світу – тоді з Путіним можна сідати за стіл переговорів.
Такі думки “Апострофу” висловив ДЕЙН ВОТЕРС – відомий американський політтехнолог-республіканець, який працював в адміністрації Джорджа Буша-старшого.
По-перше, я думаю, що така зустріч має відбутися лише тоді, коли ЄС виробить спільну стратегію щодо Путіна. У Європи поки немає єдності щодо Росії. По-друге, нам треба подивитися, як Росія повелася із британським есмінцем. Хоч Британія уже не в ЄС, але для мене це причина скасувати будь-які зустрічі із Путіним. По-третє, поведінка Росії не змінюється і мені дуже дивно, що вони взагалі запропонували цю зустріч. Це ніби як нагорода Путіну за те, як він себе поводить. Росія – сусід багатьох європейських країн. Але це поганий сусід. І не можна його винагороджувати, сказавши: “гаразд, ми будемо ігнорувати твою погану поведінку”, і запросити його на обід.
Я розумію, що повинні існувати стосунки щодо якихось практичних питань. Наприклад, Росія має другий за обсягами арсенал ядерної зброї і було розумно зі стратегічної точки зору, щоб США та Росія відновили та продовжили діалог. Не було іншої причини для саміту, окрім як вирішення питань ядерного озброєння. Американсько-російські відносини відрізняються від усіх інших міжнародних відносин у світі. Єдиний спосіб зробити Путіна підзвітним щодо ядерної зброї, це аби Америка проявила ініціативу в цьому. Я би сказав, що для всього світу критично важливо, аби між ЄС та Росією, Америкою та Росією були кращі відносини. Але це не означає, що Меркель і Макрон мають примушувати інші європейські країни сідати за один обідній стіл з Путіним.
Після того, що сталося в Чорному морі із британським кораблем, складається враження, що ключові країни ЄС зараз намагаються догодити забіяці, аби він поводився більш мирно – і для цього його запрошують на зустріч. Політика “умиротворення” не приносить плодів нікому. Такі зустрічі мають відбуватися на умовах взаємної поваги. І я не думаю, що Путін має повагу до ЄС. Відносини між ЄС та Росією дуже натягнуті. А НАТО вимушене продовжувати свою політику, тому що Росія не несе жодної відповідальності за свої вчинки.
Путін опублікував 22 червня у німецькому виданні DieZeit статтю під назвою “Бути відкритим, незважаючи на минуле”. Я згоден, що іноді настає такий момент, коли те, що сталося у минулому, не може бути рушієм для майбутнього. Але має пройти певний перехідний період. Має змінитися щось фундаментальне. Росія має показати світові, що вона не є загрозою. Вони можуть говорити, що вони не є загрозою. Але разом з тим вони постійно залучені по всьому світу до процесів і подій, які не є демократичними і більше того – вони порушують людські права. Як тільки Путін доведе, що готовий взяти відповідальність за свої минулі вчинки і доведе, що він не є загрозою, світ буде більш охоче взаємодіяти з ним.
Але я розчарований Меркель і Макроном. Меркель була критично значимою фігурою в про-демократичному рухові по всьому світу. Але разом з тим, вона була надзвичайно слабкою щодо Путіна протягом десятиліть – і зрозуміло чому проросійські настрої продовжують зростати. Але чому Макрон підтримує її? В нього якась своя стратегія? Я не знаю. Мені, звісно, хотілось би, аби Меркель сказала Путіну щось на кшталт – “Євросоюз – це перш за все Союз. І ми будемо поважати ті рішення, які він ухвалить”. Але Макрон і Меркель багато в чому – прагматичні люди, вони обирають шлях, як успішніше керувати своїми державами. Вони не хочуть вирішення певних проблем на міжнародному рівні. Для прикладу, згадаймо випадок із посяганнями Китаю на Тайвань. Вони хотіли б, аби ситуація там лишалася невизначеною – їм так простіше. Щодо України, то вони хотіли б аби їх просто не чіпали через конфлікт на Донбасі і окупацію Криму. Вони не докладати дійсно великих зусиль для його вирішення, але вони вже втомилися від нього. Тим паче, що навіть українці уже говорять – давайте змиримося з цим і будемо рухатися далі.
А також підписуйтесь на наш телеграм канал Корупція – інфо – https://t.me/korupciya, аби не пропустити ще більше цікавої та актуальної інформації.
