В районі північно-східніше Соледару, вздовж дороги Бахмут – Лисичанськ тривають напружені бої. Однак, джерела окупантів повідомляють, що зі сторони Бахмуту “гарних новин нема” – “вагнерівців” потіснили на позиції, які вони займали кілька днів тому.
Про це стало відомо із заяви терориста та воєнного злочинця Ігоря Стрєлкова-Гіркіна в Телеграм.
“З фронту добрих новин немає. З тих, які озвучені у ЗМІ, “вагнерівців” потіснили в Бахмуті на позиції, які вони займали кілька днів тому. По суті – витіснили з околиць міської забудови назад до смітників та у промзону. Що мене анітрохи не дивує, на жаль. На Авдіївському та Мар’їнському напрямках – мляві спроби атак”, – повідомляє він.
Крім того, ситуацію по напрямку Бахмута коментує і Костянтин Машовець.
“В районі північно-східніше Соледару, вздовж дороги Бахмут — Лисичанськ тривають напружені бої. Противник явно намагається таким методом забезпечити більш-менш надійний шлях постачання та підвозу своїм передовим підрозділам, які закріпилися в районі Яковлівки. Адже село, по суті, розташоване на трасі Т1302 Бахмут — Лисичанськ, інших доріг з твердим покриттям навколо нього немає. Тому, в умовах зимового потепління, підвезти щось значне, або навіть перекинути техніку на цю ділянку іншим шляхом, наприклад через Володимирівку, або Трипілля, просто неможливо”, – повідомляє експерт у своєму фейсбуці.
Як додає Машовець, “вагнер” та донецько-луганські “мобіки” для високоінтенсивних боїв в міській забудові не дуже підходять. Особливо, коли їм доводиться атакувати. Роблять це вони достатньо незграбно, знову спираючись на “масу” та безперервність.
Варто зауважити, що всі представлені підрозділи хоч і “вважаються” формально батальйонами, але насправді значно недоукомплектовані. Внаслідок втрат і чисельних відмов о/с виконувати бойове завдання, ці підрозділи по БЧС більш точніше відповідають підрозділам рівня — рота.
Росіяни адаптуються до війни. Вони навчилися переоцінювати свої ресурси й можливості.
“Битва за Бахмут – приклад третьої очевидної зміни їхньої військової тактики. Спочатку російські війська робили ставку на стрімкий прорив важких підрозділів бронетехніки та танкових груп. Ця тактика нагадувала часи Другої світової війни, коли механізовані колони вклинювалися в позиції оборони, проривали її і формували плацдарм для розвитку атаки”, – йдеться у статті forbes.ua.
Така тактика виявилася недієздатною. Супутники, дрони та українці з мобільними телефонами перетворили броньовані колони на легку ціль для артилерії. Остання така операція відбулася при форсуванні Сіверського Донця під Білогорівкою, коли росіяни за день втратили близько 100 одиниць бронетехніки і понад 400 солдат.
З травня РФ перейшла до сучаснішої моделі наступу, коли штурмова група складалася з кількох одиниць бронетехніки та піхотної підтримки.
Завданням штурмових груп стало не прорізання оборони, а виявлення слабких місць. Ця тактика передбачає високу підготовку підрозділів, але й вона вона не є запорукою успіху. Це доводять важкі втрати російських морпіхів під Павлівкою. Під час штурму росіяни втратили близько 75% штурмової групи з числа 155-ї бригади Тихоокеанського морського флоту.
Бронетехніка, навіть у кількості 5–10 одиниць, є помітною ціллю. А втрати підготовлених бійців механізованих підрозділів дорогі – в усіх сенсах.
Штурм Бахмута повертає нас у часи Першої світової, коли армії не мали розвинених механізованих підрозділів, а війна трималася на двох стовпах: піхоті й артилерії.
Ці дві сили відіграють зараз основну роль. Стратегія в тому, аби виснажити сили оборони за рахунок «дешевої» піхоти й неточної масованої артилерії. Після втрати танка потрібні час і ресурси, аби відновити його. Втрата мобілізованого солдата або колишнього в’язня має значно менші обтяження для російської держави.
