Вже найближчим часом Збройні Сили України диктуватимуть правила на полі бою, а навесні 2023 року російські окупанти підуть з українських земель. Таку думку висловив в ефірі проекту FreeДом військовий експерт Михайло Самусь.

За його словами, війна в Україні переходить в ту фазу, коли Росія не зможе досягти жодних стратегічних і оперативних цілей, а тактичні успіхи будуть дуже незначними. Тим часом ЗСУ готують контрнаступальну операцію на півдні країни, а також стримують окупантів на Донбасі.

“Українська армія зараз наближається до того рубежу, коли вона вже буде диктувати правила на полі бою”, – сказав Самусь в ефірі проекту FreeДом.

Він більш ніж впевнений, що президент РФ Володимир Путін намагатиметься “заморозити” війну та перенести її на наступний рік.

“Очевидно, Росія щосили буде створювати енергетичну кризу для того, щоби у Німеччині настав економічний колапс, тому що економіка базується на енергетиці”, – вважає військовий експерт.

Самусь додав, що навесні 2023 року Росія змушена буде йти з українських земель, зокрема і з Криму. При цьому заяви про закінчення так званої “спеціальної військової операції” не буде, але бойові дії поступово перенесуться на територію Російської Федерації.

Як влучно підкреслив колишній командир другої роти 24 батальйону «Айдар» Євген Дикий, ми витримали 5 місяців великої війни, і росія визнала, що справи на фронті для неї не просто кепські, а певно набагато гірші, ніж можна було собі уявити.

Водночас “Хаймерси” стали “вишенькою на торті”, красивою відплатою ворогам за понесені нашою піхотою величезні жертви. Безпрецедентний героїзм ЗСУ на Донбасі призвів до чергового переламу в ході війни – тільки от ми, дуже втомлені щоденними втратами та трохи “розбалувані” попередніми яскравими перемогами під столицею, якось не помітили та не достатньо усвідомили масштаб цієї “некінематографічної” перемоги.

Наразі триває умовна оперативна пауза, в ході котрої обидві сторони вирішують свої тактичні проблеми – росіяни шукають шляхи захистити свої тили від ударів “Хаймерсів” та дальнобійної арти, яка “по чайній ложці на годину”, але все ж надходить нам від союзників, та намагаються без оголошення загальної мобілізації якось залатати дірки у особовому складі, нанесені нами за час боїв на Донбасі та під Херсоном та Харковом. Ми намагаємось прискорити поставки зброї від Заходу, та поступово перетворюємо величезну (більш ніж достатню суто арифметично) масу мобілізованих новобранців на реально бойові новостворені частини (що потребує великих матеріальних витрат плюс часу на навчання).

Пауза буде вкрай недовгою: обидві сторони розуміють природні обмеження, які визначають таймінг кампанії. Не пізніше середини жовтня почнуться осінні дощі, і обидві сторони зимуватимуть плюс-мінус на тій лінії, якої досягнуть впродовж серпня та вересня. Тож часові межі для значного посування лінії фронту та територіальних надбань вкрай короткий, і дуже скоро ми побачимо чергову спробу досягнути не локальних тактичних, а стратегічних цілей шляхом великих проривів та наступів.

Сподіваюсь, що ініціатива в цьому буде на нашому боці, і що поставлені цілі будуть досягнуті. Тим часом ще раз відзначимо: другий етап війни остаточно завершився, і в ньому ми перемогли. Здається, москва це усвідомлює краще за нас, як це не парадоксально пора вже і нам це усвідомити, та віддати шану героїзму наших захисників.

Чи означає це, що кінець війни не за горами і нам варто готуватись до параду перемоги? На жаль, зовсім ні. В нашому довгому марафоні другий та навіть скоро очікуваний третій етапи стануть, боюсь, що ще навіть не половиною шляху, який потрібно здолати. Але кожна проміжна перемога робить все більш незворотною ту одну, котра з великої П. І наразі вона стала ще на крок ближчою.