Окупаційна армія Російської Федерації продовжує інтенсивні наступальні дії на Куп’янському і Бахмутському напрямках. Крім того, загарбники перегруповуються на Лиманському напрямку.

Про це заявив командувач Сухопутних військ ЗСУ Олександр Сирський.

Наразі на Бахмутському напрямку тривають напружені бої поблизу Богданівки. Крім того, загарбники намагаються наступати в напрямку міста Часовий Яр на Донеччині.

На Куп’янському напрямку тривають щоденні штурми російських військ поблизу Синьківки. Окупанти намагаються створити плацдарм та подальший наступ на Куп’янськ Харківської області.

На Лиманському напрямку російські війська проводять перегрупування та підготовку до ведення наступальних дій. Водночас на цьому напрямку ворог активно застосовує авіацію для нанесення ударів керованими авіаційними бомбами.

«На напрямках наступу агресор збільшив кількість використання техніки, за допомогою якої намагається підтримати штурмові дії піхоти. Також для продовження штурмових дій ворог використовує штурмові підрозділи сформовані з колишніх злочинців «шторм z» та «шторм v». Крім того, противник продовжує перекидати резерви з інших напрямків», — зауважив командувач Сухопутних військ

Сирський наголошує, що українські захисники, попри складні умови, тримають оборону та не дають ворогу просунутись вперед. 

Експерт Міжнародного інституту демократій, екс-командир 2-ї роти 24-го батальйону «Айдар» Євген Дикий, говорячи про очікування від 2024 року, навів дві аналогії.

«Якщо брати за таку Другу світову війну, то у нас зараз – 1943 рік. Коли сторони більш-менш у рівновазі – і кожна з них має шанси переламати перебіг подій на свою користь», – пояснює експерт.

Це, уточнює він, не стійка рівновага, як було в Першу світову, коли сторони окопалися і йшла в’язка позиційна боротьба з мінімальним поступом і великими втратами в живій силі і техніці.

Йдеться саме про рівновагу 1943-го, коли обидві сторони на піку, на максимумі зусиль, наголошує Євген Дикий. І є розуміння, що протягом року хтось точно переламає ситуацію. Але поки що не ясно – хто.

«Друга аналогія – спортивна. І хоч я не люблю подібних прикладів щодо війни (на яку ми тоді можемо почати дивитися як на якийсь футбольний матч, тоді як продовжують гинути люди), але іноді саме так зручніше пояснити те, що відбувається. Так ось — в армрестлінгу (вид боротьби на руках між двома учасниками) не буває, щоб повільно одна рука клала іншу. Але є момент, який може тривати досить довго. Коли обидві руки дуже напружені та не рухаються. Здається, нічого не відбувається. А потім одна рука різко падає під тиском іншої. Ми зараз саме у такому моменті. Дві руки – українська та російська – максимально напружені. І одна із них, схоже, цього року впаде», – вважає експерт.

За його словами, відповідь на запитання – яка саме? — Залежить від двох речей.

«По-перше, чи прийде до нашого суспільства усвідомлення необхідності мобілізації, чи достатня кількість українців поповнить лави ЗСУ. Озвучена президентом Зеленським на підсумковій прес-конференції 19 грудня цифра приблизно 500 тисяч осіб, необхідних нашій армії, це, на мій погляд, мінімальна необхідність ЗСУ. І набрати таку кількість добре б не протягом року, а вже навесні. Так, завдання вкрай складне. Але реалістичне, якщо зайнятися його рішенням (мова і про державу, і загалом про суспільство) всерйоз. Як це було одразу після російського вторгнення у 2022 році. Тоді не кожен українець узяв у руки зброю. Але практично кожен хоч щось робив для того, щоб допомогти тим, хто пішов воювати, працював для нашої перемоги», – наголосив Євген Дикий.

По-друге, зазначає він, багато залежатиме від того, чи прийде до наших партнерів усвідомлення необхідності допомагати Україні не просто вистояти, а й перемогти.