Іноді пересічному мешканцеві обласного центру життя поза межами окружної дороги здається геть сірим та нудним. Десь воно, можливо, так і є, проте галицька периферія – це ще та Терра Інкогніта!!! Тут відбуваються різні дива і не лише напередодні Різдва, як у Гоголя, але й поза графіком. Як завжди в житті, святе переплелося із грішним, і не без людської допомоги – цього разу до організації «рукотворного» Чуда Воскресіння в Батятичах долучилися посадові особи, покликані на своєму робочому місці у зовсім інший спосіб служити батьківщині.
Головні ролі у батятицькому триллері блискуче зіграла команда, вибачте, держслужбовців у складі сільського голови Івана Клима, його колишньої секретаря сільради і діючої племінниці Оксани Кушки, яка в силу свого юного віку, можливо, ще й не второпала, яку ганебну роль їй було відведено в цьому кіно, підігрувала в епізодах головним героям державний нотаріус Кам»янки-Бузької Лариса Прокопенко, прикривав по флангам працівник райвідділу міліції п. Возняк – ось персонажі, завдяки яким покійник, як мінімум двічі, якщо вірити такому офіційному документові як заповіт, у невідомий науці містичний спосіб вставав із могили, щоб його переписати, підправити та надати йому більш достовірного вигляду. Саме про це красномовно свідчать різні варіанти одного і того ж документу, що вже є для когось абсурдом, для когось чудом, а для тих, хто класифікує подібні дії за статтями Кримінального Кодексу України – звичайним шахрайством.
Втім, давайте від початку. Мир і спокій жили на благословенній батятицькій землі, допоки в Україні не почалася війна. Міцний газдовитий дядечко – 73-річний Задра Зеновій Іванович подивився одного разу новини про те, як стріляють по Донецьку, як люди переховуються у підвалах і згадав, що один іх його семи племінників – Євген проживає в Донецьку. Тоді то й попросив, тепер вже покійний, пан Зеник свого прийомного сина Ігора, яким заопікувався після смерті його матері – своєї рідної сестри Емілії, щоб Ігор зателефонував у Донецьк та запропонував перебути лиху годину у Батятичах Євгенові та його родині. Бо так годиться серед рідних і серед християн, до яких належить безсумнівна більшість побожної батятицької громади.
І ось одного дня на порозі дядькової хати з»явився хвацький підприємливий данєцкий родич, наметаним оком оглянув господарку вуйка Зеника, потер руки і зметикував: Вася, блін, оце Фартуна!!! І справді Задра З.І. був роботящим чоловіком, відтак нажив трохи добра – ошатний будиночок, новозбудовані господарські приміщення з гаражами, де стояли два трактори, багато різної сільськогосподарської техніки, та ще одна хата з обістям по вулиці Франка. А ще вуйко Зеник не маючи власних дітей, опікувався сиротою Ігором та іншими племінниками, але до Ігора ставився як до рідного сина. Спілкувався із рідною сестрою – Дарією Райтою – і в усьому з нею радився, часто навідував її в селі Боянець, де сестра проживає. Пан Зеник майже не хворів, нікому ніколи не скаржився на здоров»я, завжди був активним та працьовитим. Проте 14 листопада 2014 року, коли свідки підтверджують, що Задра З.І. упродовж цілого дня працював у гаражі, невідомим чином було укладено дивний заповіт, після чого й почалися батятицькі дива. За версією громадянина ДНР Євгена Кушки, то в цей день, буцім-то, він возив дядька до сільради, (цього ніхто не бачив, але Кушка стверджує, що так і було!), щоб там 20-річна СЕКРЕТАРКА СІЛЬРАДИ БЕЗ СВІДКІВ уклала заповіт, керуючись неіснуючими юридичній практиці посадовими інструкціями. Бо відповідно до вимог чинного законодавства, заповіти укладаються або у районного нотаріуса, або ж у присутності двох-трьох свідків, так вимагає процедура. Але саме в цей день усі дорослі мешканці села Батятичі, очевидно, були викрадені інопланетянами, бо, попри намагання, бідній секретарці не вдалося нікого залучити у якості свідка, окрім свого вуйка, паралельно голови села Івана Клима, відомого майстра містифікацій, про якого селяни подейкують, що за його безпосередньої допомоги із церкви попропадали образи. В інших галицьких селах образи, як правило, з»являються, але то мабуть з»являються ті, котрим допоміг зникнути назавжди з батятицького храму практичний сільський голова.
Без сумніву, внаслідок цієї таємної операції все майно тоді ще живого Зеновія Задри вже було відписане постаждалому від війни на Донбасі Євгенові Кушці. Покійний, можливо, не знав не тільки про те, що він зараз укладає заповіт, але й те, що від цього моменту, а точніше від 16 год. 45 хв. п»ятниці, 14 листопада (такий час укладання заповіту заявлений Євгеном Кушкою) до часу, коли його знайдуть холодним і мертвим у канаві вранці 17 листопада – жити йому залишалося всього 65 годин, тобто менше трьох діб!!! Що це? Як класифікувати таку випадковість?
Але жодного укладання Кушкою заповіту у цей день бути не могло, бо в зазначений час він був у Львові і пив чай в двоюрідної сестри Наталі Райти за адресою вул Грибова 10, кв. 4. В цей час, приблизно о 15.00 год., Євген Кушка забрав із госпіталю у Винниках тітку Дарію Райту, яку привіз до Львова і до 18.00 год. перебував у товаристві двоюрідної сестри та її матері. Той факт, що він віз тітку до Львова, може підтвердити лікарка, яку він також підвозив на своєму авто з Винників до Львова.
Увага: 14 листопада о 16.45 год. укладено псевдозаповіт за твердженням Є.Кушки, а 17 листопада приблизно о 10.00 год. заповідач вже лежав мертвий у канаві з лопатою в руках!!! Вдячний спадкоємець Євген Кушка терміново взяв організацію похорону у свої руки, щоб у термін менше доби! (мабуть, за новими донецькими правилами) поховати дядька!!! Тобто у вівторок о 10.00 год. вже дуже оперативно ховали! Спецоперація "ПОХОРОН" завершилася після цвинтаря оприлюдненням ошелешеній родині заповіту, за яким він – сьома вода на киселі – відтепер був єдиним законним спадкоємцем всього, що настарав за життя покійник! А ви думали!
Раптова смерть дядька стала великою несподіванкою для прийомного сина Ігора та всієї родини, а також для всіх мешканців села – дядько напередодні чувся чудово, завжди мав присутнє почуття гумору, зі всіма радився, всім допомагав та любив бути в оточенні рідних. Жодних висновків про причину смерті родичі добитися не змогли! Причину смерті ніхто не встановлював, щоправда на останньому засіданні суду до справи було додано «нові» документи, із приписаними покійнику важкими хворобами???!!!
Чому Євген Кушка турбувався, щоб поховали дядька бігом і гайда без зайвих церемоній – питання риторичне. Ймовірно, у нього були причини поспішати! Зачитаного заповіту ніхто з родини в очі не бачив, бо Кушка його показував, махаючи ним, як тореро червоною шматою перед биком. Коли родина звернулася до голова сільради Клима І.М., щоб той хоч на грам прояснив ситуацію, останній скерував правонаступника І-ої лінії Дарію Райту – сестру покійного – у напрямку, який неможливо цензурно висловити. Бабці вже 72 роки, їй туди, куди її послав голова-хам вже давно не треба! Але голова сільради продовжував неодноразово, при свідках і без, відсторонювати погрозами, залякуваннями та нецензурною лайкою родичів, щоб ті не пхали свого носа куди не слід.
Копію заповіту під тиском родині було видано в березні 2015 року, хоча нотаріус впиралася до останнього, щоб цього не сталося. Її теж можна зрозуміти, бо виглядав цей у першому варіанті ось так:
ФОТО
Що можна сказати про цей почерк – напевно і графологом не треба бути, щоб визначити, що він аж ніяк не міг належати 73-річній людині.
Але це була перша версія заповіту. Як кажуть на Данбасе – пєрвий блін всєгда комом!
Даремно ходила бабуся інстанціями та свідчила, що почерк у заповіті не належить Задрі З.І. – кому, як не їй, було добре знати почерк рідного братика!!! – але чиновники дружно футболили пенсіонерку і, мабуть, не задармо. Бо данєцкій пацан Женя Кушка завдяки старим друзям встиг налагодити контакти із чиновниками в районі, і не тільки налагодив, але й добре їх протер відповідними для цього засобами.
Цікава роль в цій історії працівника кримінального розшуку Кам»янки-Бузької, який опечатав будинок Задри З.І., телефонував родині і стверджував, залякуючи, що на родичів написана заява до райвідділу міліції про те, що вони викрали речі покійного. При перевірці цей факт не підтвердився, але нерви потріпали добряче. А цей працівник міліції із явно профінансованим Євгеном Кушкою ентузіазмом залякував родичів, щоби не лізли до цієї справи!!! Цей чоловік жодного разу не представився, втім родичам вдалося довідатися його прізвище – це п. Возняк і номер телефону, з якого він телефонував, ось:
097-73-49-260.
Яскрава епізодична роль державного нотаріуса Кам»янки-Бузької п. Прокопенко полягала у тому, аби всіма можливими і неможливими способами перешкодити родичам отримати копію заповіту, щоб останні не змогли подати заяву в суд на його оскарження. Взагалі ця особа також наділена якимись чудодійними містифікаційними дарами, бо вона абсолютно нічого про заповіт покійного Задри не знає, дарма, що якимось чином він був зареєстрований у нотаріальній конторі, де вона керує! Чудеса!!!
30 червня 2015 року донька Дарії Райти – Наталя – приїхала разом із сиротами-племінниками Ігором та Юлею Задрами в нотаріальну контору райцентру. Перед кабінетом п. Прокопенко зібралося декілька осіб, які скаржилися на те, що нотаріус вже більше трьох годин «мордує» якусь бідну секретарку з села. Потім з кабінету вибігла, ховаючись від людських очей, збентежена вищезгадана секретарка с. Батятичі Кушка Оксана, із напяленим на голову капюшоном та з папкою документів в руках. Вона намагалася сісти в машину, але її зупинила Наталія Райта, яка цікавилась метою її такої тривалої присутності в нотаріуса. Секретарка з переляком на обличчі втекла назад до кабінету і чомусь сховалася за неприступними дверима нотаріуса. Коли вийшла з нього – зухвало кинула: «вам не виходить нічого з судом, от ви і біситеся!» Це все бачили присутні, а поведінка секретарки свідчила про те, що із заповітом була проведена певна робота, бо після цього дійства за закритими дверима районного нотаріуса, в суді З»ЯВИЛАСЯ НОВА УДОСКОНАЛЕНА ВЕРСІЯ
ЗАПОВІТУ!
Дівчата, очевидно, дуже старалися, бо наступного дня, 1 липня 2015 року, секретарка сільради Кушка Оксана терміново звільнилася з роботи і сьогодні всім доводить, що вона ні при чому, що вона більше в сільраді не працює, а тому, як і нотаріус, нічого не знає, не бачила, не пригадує і не має жодного відношення ані до заповіту, ані до батятицьких див! Звичайно, сподіваємося, що цю амнезію і провали у пам»яті їй полікують, а також фахівці перевірять відповідність дій та повноважень згідно чинного законодавства України її дій як секретаря сільради. Треба ж знати – це ще одне батитицьке диво це чи кримінал чистої води! Бо якщо це кримінал – то причетні повинні за це відповісти!
Нещодавно донька Дарії Райти – Наталія приїхала в райсуд Кам»янки-Бузької разом із адвокатом матері п. Андрієм, де затребували матеріали справи для ознайомлення. Тут всі і прозріли – коли документи видали на руки, родичі побачили та відзняли на фото «новий» удосконалений заповіт – з обведеним підписом дядька, з підробленим протисненим почерком нібито покійного! Що це – шахрайство чи знову якась дивовижна батятицька мара? Відповідь дасть графологічна експертиза, але звичайно, якщо її будуть робити не у Кам»янці-Бузькій.
А тепер давайте у»явимо себе на місці слідчих і порівняємо І і ІІ варіанти одного і того ж заповіту. Нагадаємо – копію першого варіанту отримано від нотаріуса у березні цього року, другий варіант, на разі, фігурує в матеріалах судової справи. Родина бачила ще одну, проміжну, не остаточно вдосконалену версію, але ми її розглядати не будемо, нам досить стартового варіанту і фінального!
ФОТО:
На цих фото ми бачимо мутації і видозміни одного заповіту на протязі декількох місяців. Ймовірно, таке могло трапитися тільки у тому випадку, якщо покійник вставав з могили, щоб переписати власний підпис (у першому варіанті він обведений, а почерк заповідача інший), а також щоб стерти внизу ще якийсь підпис (у фільмах жахів, зазвичай, внизу під документом підписуються ті, хто продав душу, Спаси Господи! рогатому!!!), сам текст від руки вже наново переписаний і іншим почерком, бо старався небіжчик втрапити у відтиски, так старався, що напевно, зіпрів! Це точно якась нечиста сила водила тою рукою!
Узрівши таке розпорядження з того світу родичі мало не зомліли від жаху і терміново замовили Службу Божу за упокій душі заповідача, а також за душі всіх тих, хто поміг йому встати з могили!
Родичі, до речі, не кровожерливі і були б готові подарувати маєтки тому покривдженому війною ДНР-івцю, але, як правдивим галичанам, їм дуже цікаво довідатися про кошторис всіх цих постановочних трюків. Бо ціна постановки шоу Девіда Коперфілда – декілька мільйонів доларів. Ну, перепиляв когось фокусник пополовині, ну, матеріалізував кубіту, а потім назад її дематеріалізував – подумаєш? Але ж покійники у нього не оживали!!! То хто на батятицьких теренах перетягує на себе ковдру чи то корону Майстра ілюзій світового маштабу? Шкода, бідного Колперфілда, який нервово палить у коридорі!
А ще рідним цікаво – чому про складення заповіту ніхто з них не знав – дядько у всіх питаннях радився з сестрою та племінниками, нічого не таїв, ніколи не крився – так було заведено в цій родині. А тим часом донецький племінник Є.Кушка оперативно забрав всі документи з будинку покійного разом із паспортом, будинок було опечатано головою села та якимось слідчим із райвідділу, навіть дільничий інспектор міліції не був повідомлений! Родину не було допущено категорично до подвір»я та будинку покійного, висновків про смерть ніхто не бачив, а Кушка далі відверто насміхається зі всіх родичів. Навіть слуховий апарат дядька – куплений за 6 000 грн. за декілька днів перед смертю – Євген Кушка намагався повернути одразу після похорону лікареві-сурдологу клініки «Отофоніка» пані Наталі, ( вона може цей факт підтвердити!), щоб отримати за нього гроші! Речі дядька, при свідках, Кушка пакував торбами до своєї машини, не погребував навіть швейною машинкою, проте, пропажу речей повісив на родину, написавши заяву в районний віддів міліції, буцім-то родичі обікрали його власний будинок!
Євген Кушка всім родичам доступно в очі пояснив, що вони «рагулі і лохи» (це звичайна лексика донецького племінника) і поїхав у Донецьк (він мешкає в ДНР!) торгувати українським вугіллям в Росію, оскільки його дружина є у цьому бізнесі посідає не останнє місце. Профінансовані Кушкою бідні селяни, не маючи іншого джерела доходу, щодня підпоюють прийомного сина Ігора, щоб виключити його з гри і довести його до стану тварини. Сам прийомний син це розуміє і готовий давати свідчення, що це є саме так, що його цілеспрямовано споюють, але він є людиною м»якою, слабохарактерною і, на жаль, узалежненою від алкоголю! Тобто коли його підштурхують до випивки – п»є, бо це полегшує його стан і гірке відчуття людини, яка обвів довкола пальця двоюрідний брат, якого він сам і запросив перебути лиху годину! Цей чоловік раніше зловживав алкоголем помірно, однак тепер потребує тривалої психологічної допомоги і не може в цій ситуації дати собі раду. А ще Євген Кушка повідомляв йому неодноразово телефоном, що родина має наміри його знищити фізично! Для чого?
В багатосерійних бразильських серіалах сценарій пишеться по ходу п»єси. Захворів актор, що грав роль благородного дона Педро – торговця дітьми та наркотиками – його тут же ж у фільмі разом із авто скидають в прірву і кінці в воду! Тут справа делікатніша – бо покійник вже майже рік спочиває із Богом і, на жаль, не може розповісти про останні хвилини свого життя. Мимоволі виникає питання про ексгумацію трупа з метою встановлення істинної причини смерті – процедурою дуже дорогою і не зовсім хористиянською, але такою, що дала б відповіді на багато запитань у цьому детективі. Бо односельчани та родина досі впевнені, що сам дядько ну ніяк не міг так зненацька взяти лопату, піти до канави, лягти і померти! Так і кортить звернутися до екстрасенсів, щоб хоч якость пролити світло на обставини, які допомогли Зеновію Задрі у завершенні його земної мандрівки.
Втім, наше кіно ще не закінчене. Справа розглядається у районному суді Кам»янки-Бузької, і «Корупція-Інфо» сподівається, що суддя при винесенні рішення керуватиметься виключно законами України. Бо, враховуючи той факт, що Женя з Донецька повідомив родичам про своє небажання ділитися спадком, не виключені якість нові сюжетні лінії з несподіваними ходами!
Судячи з поведінки та дій Кушки, а також з його специфічної ДНР-івської мови, розумієш, що етика та мораль у новоствереній ДНР є такими, які не піддаються жодному здоровому глузду та розумінню. А забуте слово «совість» асоціюється лише у зв»язці із совіцькими понятіями «ум і честь». Проте питання не так до нього, як до нас, галичан, адже мусимо в цих умовах навчитися відстоювати свої права та боронитися від зайд, які готові на все заради збагачення! Бо наша галицька толєранція та гостинність можуть мати і зворотню сторону медалі.
Не забуваймо про це! Бо якщо забудемо, завтра і по нашу душу прийдуть тисячі донецьких племінників, які знають більше способів «сравнітельно льогкого отйома денег у насєлєнія» ніж сам Остап Бендер!
// Галина Осадча, для ІА Корупція Інфо