Президент Володимир Зеленський вважає, що Україна має розпочати контрнаступ для деокупації захоплених Росією територій упродовж трьох-шести тижнів. Про це повідомляє Politico з посиланням на керівника комітету Палати представників Конгресу США зі збройних сил Адама Сміта.
Після нещодавньої поїздки до Києва та зустрічі із Зеленським Сміт сказав, що українські офіційні особи заявили, що хочуть укласти мирну угоду з РФ, але спочатку вони мають повернути собі землі, захоплені росіянами, особливо на півдні.
“Допоможіть їм зараз і якнайбільше. Наступні три-шість тижнів матимуть вирішальне значення”, – сказав Сміт, передавши основний посил Зеленського та інших представників влади.
Він наголосив, що поки ще літо, але зимові місяці швидко наближаються, і нижчі температури та суворі умови уповільнять бойові дії до стану війни на виснаження, яка переважно приносить користь Росії.
Сміт сказав, що потрібно надати більше підтримки зараз – до того, як армія російського диктатора Володимира Путіна зможе “зафіксувати” свої успіхи.
Сміт також сказав, що він разом із колегами-республіканцями в Конгресі чинили тиск на адміністрацію Джо Байдена, щоб вона відправила в Україну ракети ATACMS (300+ км) – у Байдена поки що не хочуть цього робити, але рішення може змінитися.
“Якщо росіяни продовжать тиснути, роблячи те, що рівнозначно геноциду, насильно вилучаючи дітей і вбиваючи людей, які не згодні з їхнім правлінням, це підвищує ставки та створює іншу ситуацію. Адміністрація не готова зробити це (дати ракети 300+ км. – Ред.) на цей момент, але в якийсь момент це може змінитись”, – заявив Сміт.
Як відомо, українці вже шостий місяць поспіль показують ворогу та всьому світу свою незламність. Унікальність війни в чинній фазі, полягає у тому, що ми обороняємось на майже 270 градусів.
Про це в інтерв’ю заявив екскомандувач ССО генерал-майор Григорій Галаган.
Сам Галаган наголосив, що станом на кінець липня понад 2 тисячі кілометрів – куди не кинься, або ворог, або той, хто ворога підтримує.
Тому Сили спеціальних операцій присутні зараз усюди. ССО курують Рух опору, проводять інформаційно-психологічні операції. Ну і без бойової роботи теж ніяк – її ми називаємо “кінетичними діями”,– констатував екскомандувач ССО.
Під “кінетикою” Галаган має на увазі підриви мостів.
“Після кожних підірваних на окупованих територіях колії чи мосту я краще засинаю”, – зізнався він.
А от український військовий та експерт Євген Дикий звертає увагу на той факт, що завершення першого етапу великої війни було яскравим та очевидним – окупанти тікали з-під Києва та загалом з північної України. Мабуть тому ми підсвідомо очікували, що кожний наступний етап війни закінчуватиметься так само виразно та недвозначно.
Цього ж разу завершення виглядало не видовищно – росіяни просто оголосили «оперативну паузу», при тому де-факто навіть продовжують намагатись наступати на окремих (щоправда з кожним днем менших) ділянках фронту на Донбасі. Але фактично зміна що відбулась є не менш вагомою та «тектонічною», аніж при завершенні першого етапу.
Суть в тому, що російське командування знову радикально змінило і тактичні військові цілі, і таймінг їх досягнення
Якщо втеча від Києва означала що Росія відмовилась від плану швидкої окупації всієї України (акцентую на слові «швидкої» – глобальні цілі РФ не мінялись, метою і надалі лишається вся наша країна, але тепер на це відводяться не тижні, а один-два роки), то оголошення «паузи» є визнанням неможливості у найближчій перспективі захопити навіть весь Донбас (що було метою другої фази російської кампанії, і на що відводився час до кінця червня).
Перемога під Києвом була перемогою «нокаутом», перемога в Донбасі – «по очках». Але це така само вагома перемога як і перша, бо знову змінює всю стратегію і ворогів, і наших союзників щодо подальшого перебігу війни.
Ця перемога дісталась нам дуже недешево, втрати зросли в рази порівняно із першим місяцем. Але для росіян ця поразка можливо навіть більш болюча ніж перша – бо її вже не списати на помилки планування із недооцінкою ворога, безлад перших днів «операції» тощо: росіяни йшли на Донбас підготовані, після перегрупування своїх сил, на тих умовах, які вони нам нав’язали (повномасштабна фронтова війна в стилі Другої чи навіть Першої світової) і які вважали для себе безпрограшними. Мали абсолютну перевагу у важкій техніці та особливо у артилерії та боєприпасах. І при цьому всьому отримали як максимум «піррову перемогу» на Луганщині, де після місяців запеклих боїв та значних втрат особового складу змогли зайняти Сіверодонецьк та Лисичанськ – і на цьому видихлись.
