Президент Володимир Зеленський розповів виданню Новое Время, за якої умови зателефонує главі Кремля Володимиру Путіну.
“Наші адміністрації розмовляють, яка може бути адженда нашої зустрічі… Якщо адміністраціям не вдасться домовитися про якісь терміни… то я прямо йому [Володимиру Путіну] телефонуватиму”, — відповів президент на запитання журналіста.
За словами Володимира Зеленського, Україна готова до переговорів з РФ у будь-якому форматі, зокрема до прямого діалогу тет-а-тет, і зараз потрібно, щоб російська сторона заявила про те саме.
Своєю чергою директор аналітичного центру “Третій сектор”, політолог Андрій Золотарьов пояснив виданню Коментарі активізацію російського політичного керівництва, що висуває вимоги щодо фактичного перегляду сфер впливу, з тим, що воно побачило сприятливий момент для глобальної зміни правил гри та зміни формату відносин.
“Сталося помітне ослаблення США. Ми бачимо непослідовність американської зовнішньої політики України. І це відбувається на тлі зростання економічної та військової могутності Китаю. З відповідними геополітичними амбіціями. Те саме можна сказати і про РФ, яка значно зміцніла в порівнянні з періодом 20-річної давності, — говорить політолог. – Очевидно, що РФ не має наміру задовольнятися статусом регіональної держави. І заявляє більше амбіцій на перехід від однополярного світу до багатополярного. Ми вже бачимо нові військово-політичні союзи. Де тут Україна? Головне, щоб ми не опинилися на столі як розмінна монета”.
Вимоги РФ (не поступ НАТО на Схід, відмова від євроатлантичних устремлінь колишніх республік СРСР, включаючи Україну, Грузію, Молдову; відсутність інфраструктури Альянсу поблизу Росії) у класичному вигляді ультиматумом не є, так як там не виставлено дедлайну, термінів виконання. Не прописано, якщо ви не зробите того “до…”, то…
“Правда, що то” – ще під питанням. Але насторожує, що на пряме запитання журналіста під час нещодавньої прес-конференції – чи припускає він силове вирішення українського питання, Путін не дав негативної відповіді. І багато хто прийшов до висновку, що це – один із можливих варіантів. І рішення про використання силового сценарію теж лежить на столі у Кремлі. Втім, можливо, це банальна гра на підвищення ставок у торгу. Адже не закінчився діалог Путін-Байден, анонсовано діалог РФ-НАТО, – зазначає Андрій Золотарьов. – Тож є певний час. Який нам слід використати з розумом. І тут завдання української розвідки, якщо така існує – дати відповіді на запитання, чи “червона кнопка” натиснута, чи готуються її натиснути. Якщо вони розвідники, а не піарники. А завдання військово-політичного керівництва України – готувати гідну та реалістичну відповідь на той чи інший розвиток ситуації”.
Водночас нардеп 7-го і 8-го скликань Верховної Ради Олег Медуниця пише на своїй сторінці в Фейсбук про те, що ця путінська історія з “червоними лініями” і натівськими ракетами в Україні шита білими нитками.
Натівські ракети із Зілупе вже давно націлені на Москву (Латвія вступила в НАТО у 2004 році). І жив собі нормально Путін і усі росіяни під їх прицілами і не хвилювалися.
А тут коли натівці вирішили встановити їх біля Хутора Михайлівського почалася істерія. Ну це ж усього на 65 кілометрів ближче до Кремля. Невже це того варте?
Однак скормлювати різні політичні нісенітниці власному народу радянська традиція.
ЇЇ успадкував путінський російський режим. Я добре пам’ятаю, що Радянський Союз пояснював вторгнення в Афганістан тим, що американці збираються встановити ракети в Афганістані і з схилів Гіндукуша вони матимуть можливість вразити всю СРСР. Нам піонерським така версія здавалася цілком правдивою. Тисячі радянських юнаків писали заяви на війну в Афганістані, а з боку народу ця війна видавалася “за правоє дєло”. Зараз та сама історія. “Нашім братья украінцам амєріканці запудрілі мозгі”, “натовскіє ракети в Украінє угрожают Росіі”.
