Уміння перевзуватися в повітрі – найважливіший навик українських політиків, від якого залежить тривалість їх кар’єри. Зуміти втекти з потопаючого корабля – дуже потрібне для сучасного політика вміння. Незважаючи на розбіжність в поглядах, але багато представників партій, які протиставляють абсолютно різні ідеології – “Європейська солідарність” і “Опозиційна платформа – За життя” переходять до лав своїх же ідеологічних антагоністів.

Про це пише журналіст видання “Апостоф” Олександр Подобрій.

“Опозиційна платформа – За життя” незважаючи на внутрішні конфлікти, приміряє на себе роль спадкоємців померлої в бозі “Партії регіонів”.

Уявна різниця в поглядах не заважає окремим представникам тієї ж ЄС переходити до лав “ворогів” і прекрасно себе там почувати або ж робити кульбіти в зворотному напрямку. Це наочно продемонстрували і закінчилися недавно місцеві вибори.

16 січня 2014 року Верховна Рада руками проголосувала за цілий пакет законів, які увійшли в історію як “диктаторські”. Незабаром після цього вони були скасовані, а багатьом тим, хто голосував довелося виправдовуватися. У деяких з них це вийшло дуже добре. Наприклад, у нинішнього мера Чернігова Владислава Атрошенка, який теж був серед тих, хто голосував “за” і вийшов з “Партії Регіонів” лише 19 лютого, коли “біло-блакитний” човен вже стрімко тонув.

“Події останніх двох з половиною місяців продемонстрували особисто для мене наступне. Люди вийшли на вулиці по всій країні, перш за все, через колосальний рівень корупції в державі, тотальне чиновницьке свавілля, колосальний, протиправний фіскальний тиск на малий і середній бізнес”, – розповідав Атрошенко.

Уже восени 2014 роки він став відповідальним за хороший результат для “Блоку Петра Порошенко” в Чернігівській області на парламентських виборах (в цьому регіоні у нього є бізнес-і медіа-активи). Із завданням він впорався цілком успішно і пройшов в той скликання Верховної Ради, перемігши на 206 окрузі, але у фракцію його все ж не включили – аж надто одіозна фігура.

А вже через рік Атрошенко пішов на вибори мера Чернігова від БПП і виграв їх, здолавши ще одного колишнього “регіонала” і тодішнього керівника міста Олександра Соколова. У червні 2017 го Петро Олексійович навіть нагородив Атрошенко орденом “За заслуги” III ступеня.

З “зеленою” владою колишній “регіонал” дружить вже не так щільно, розуміючи, що має в своєму місті досить міцні позиції. На останніх місцевих виборах він балотувався в мери вже від власної партії “Рідний дім” – виграв у першому турі, а його партія набрала більшість в міськраді. Так що кульбіти Атрошенко приносять свої плоди.

Колишній глава Адміністрації Петра Порошенка Ігор Райнін ніколи не належав до числа яскравих політиків. Він – тихий функціонер з прекрасно розвиненим чуттям, який завдяки цьому ось уже 20 років примудряється залишатися на плаву. Втім, спостерігати за його кульбітами все одно цікаво.

У серпні 2016 року Порошенко призначив Райніна главою своєї Адміністрації, замінивши Бориса Ложкіна. Деяких таке рішення здивувало, оскільки в широких колах про нього було відомо не так вже й багато, хоча на той момент Райнін вже майже два роки займав високі посади – спочатку заступника глави АП, а потім керівника Харківської обладміністрації. Втім, для Порошенко, який фактично був єдиновладним правителем своєї Адміністрації, такий непомітний її “керівник” прекрасно підходив.

У наступні кілька років Райнін слухняно виконував покладені на нього функції, не випинаючи себе на передній план, а після поразки Петра Олексійовича на виборах так само тихо подав у відставку і розчинився на цілих пів року. Поки в листопаді 2019 року в ОПЗЖ не оголосив, що Райнін обраний головою партійного осередку в Харківській області.

У мережі навіть виклали відео з закритої зустрічі, на якій стоячий по швах Райнін, ввічливо дякує своєму нового патрону Юрію Бойку “за довіру”.

Кумедно, що колишні соратники Райніна по БПП тут же назвали його “п’ятою колоною Кремля”, яку ретельно зберігали і просували для “дискредитації діяльності команди експрезидента”. Звучить досить дивно, але в “Європейській солідарності” ніколи не були сильні логікою, віддаючи перевагу силі голосових зв’язок. Сам же Райнін традиційно від коментарів відмовився, вважаючи за краще продовжувати свою тиху, але досить прибуткову роботу вже на нового господаря.

Один з найяскравіших представників нинішньої “Європейської солідарності” – Олексій Гончаренко. Він любить говорити багато і агресивно, вміє вставити кілька гострих висловлювань, а також спеціалізується на президенті Володимиру Зеленському, влаштовуючи шоу в кожен приїзд гаранта в парламент. Все це, зрозуміло, чистісінькою українською мовою.

Спостерігати за цим подвійно потішно, якщо пам’ятати, що ще 8-9 років тому Олексій Гончаренко був одним з найперспективніших членів “Партії регіонів” і мріяв про славне майбутнє російської мови в Україні.

“Моя точка зору, що російська мова повинна бути другою державною. Вважаю, що рано чи пізно це станеться. Хотів би, щоб це зробила Партія регіонів. Більш того, я вас запевняю, що ми з вами це застанемо, що призведе до того, що життя в Україні заспокоїться “, – говорив Гончаренко в інтерв’ю” Українській правді “в 2011 році.

Прогнозист з Гончаренко опинився так собі, але мінливість епох син колишнього мера Одеси Олексія Костусєва відстежує вельми чутливо. Уже восени 2014 го він був обраний до парламенту від “Блоку Петра Порошенко”, а заодно поміняв погляди на ситуацію з російською мовою в Україні – тепер його вже ніхто не утискає. Сам же нардеп пояснює це тим, що в “2014 році він вибрав Україну”.

Під час місцевих виборів спливли й інші цікаві персонажі, які мігрували – тільки у зворотний бік. Наприклад, Олег Корбан, який був першим заступником голови Київської ОДА за часів Порошенко, зараз вже став депутатом в Київській облраді від ОПЗЖ. В партію Медведчука переметнувся депутат Вінницької облради Сергій Ткачук, який представляв партію ЄС. До слова, цікаво, що його батько – Геннадій Ткачук – в минулому скликанні Верховної Ради був в БПП. І таких прикладів – чимало. Але це нікого не бентежить ...