Доказів того, що попередня українська влада допомагала куму Путіна заробляти мільярди гривень стає все більше. З’явився аудіозапис, на якому схожий на Віктора Медведчука голос говорить з людиною, чий голос подібний до президента російської державної компанії “Транснефть” – Миколою Токарєвим, про це повідомляє “Право на правду” на 24 каналі, пише  Дмитро Гнап, передаємо в оригіналі.

На запису чути, як співрозмовники вітаються, і Токарєв одразу зауважує новий телефонний номер кума Путіна. +7 – це телефонний код Росії, очевидно, що Медведчук тоді, аби уникнути прослушки українськими спецслужбами, вже перейшов на російський номер.

Те, що політичні ставленики Кремля в нас користуються російськими телефонними операторами – вже нікого не дивує. Набагато цікавіші речі в розмові звучать далі.

Розмова відбулася у 2015 році. Тоді співрозмовники обговорювали так звану “трубу”, і цю справу особисто контролює хтось, кого Медведчук називає “наш головний”.

Хто ж це міг бути і про яку трубу мовиться? В деталях цієї розмови легко вгадуються події 6-річної давнини, коли Україна втратила тисячу кілометрів дизельпроводу, по якому в нашу країну і далі до Європи йдуть нафтопродукти з Росії та Білорусі.

Цей дизельпровід був збудований ще в радянські часи. Після розпаду СРСР Україна та Росія сперечалися між собою, кому ця труба належить. Аж поки в часи Януковича, у 2013 році, суди остаточно віддали його українському Фонду державного майна.

Втім Україна володіла ним не довго. Бо вже у 2015 році, за каденції президента Порошенка, ця українська труба раптом спочатку була передана російській державній “Транснефти”. А російська компанія дуже швидко перепродала цей дизельпровід німецькій фірмі, нитки від якої тягнуться до Медведчука.

І невже це могло статися без відома президента Порошенка? Навряд чи, адже в часи попереднього президента його оточення надійно тримало під ковпаком всю суддівську гілку влади. Зокрема, завдяки народному депутату від БПП Олександру Грановському, якого медіа називали “смотрящім” за суддівською системою від тодішнього президента.

На додачу, суддя Ярослава Гудзенко, яка і ухвалила скандальне рішення про передачу труби, в часи Порошенка не була позбавлена мантії, не сіла на лаву підсудних.

Навпаки, у 2018 році, по закінченню терміну своїх повноважень, вона була перепризначена на посаді судді ще на 5 років особистим президентським указом Петра Олексійовича.

«Ну а паралельно з цим, у неї в декларації раптом нізвідки взялися 40 тисяч доларів. Смішні гроші, у порівнянні з тим, які надприбутки отримали структури Медведчука від постачання російської солярки по цьому дизельпроводу.»

Адже за всю каденцію Порошенка по цій трубі прокачувалося в середньому по 2 мільйони тонн пального на рік, на суму близько 3 мільярдів гривень щорічно.

Водночас, чи міг Путін не знати, через кого мала прокачуватися і продаватися російська солярка в Україні? Не міг не знати. І не лише тому, що Медведчук є його кумом, а ще й тому, що куди ближчим до російського правителя є інший співрозмовник – Микола Токарєв.

Він очолює російську державну компанію “Транснєфть”, яка володіє російськими нафтопроводами. Путін і Токарєв – давні близькі друзі ще з часів військової служби в радянські часи. Коли обидва були офіцерами КДБ у Німецькій Демократичній Республіці.

Про це у своєму останньому фільмі-розслідуванні розповів російський опозиціонер Навальний.

Російському Фонду Боротьби з корупцією вдалося з’ясувати, що Токарєв спрямовує частину надприбутків державної компанії “Транснєфть” на фінансування будівництва і утримання величезного палацу Путіна на узбережжі Чорного моря…