Олександр Лукашенко відзначився новим скандальним випадом проти України. 16 серпня, під час мітингу на свою підтримку, на який він погрозами змусив прийти і приїхати білорусів, політик звинуватив керівництво України в тому, що воно наказує Білорусі провести нові вибори.

Крім України, в протестах, Лукашенко звинуватив Європу, НАТО, Литву, Латвію, Польщу, які, на думку президента Білорусі, “хочуть знову одягнути білорусів в постоли і поганяти батогом”.

“Настав час вам вирішувати. Що з вами, білоруси? Ви ж хотіли століттями людьми зватися. Загубите першого президента, це буде початок кінця! Будете як в Україні на колінах стояти”, – гордовито заявив самопроголошений президент.

Звісно, на таку заяву не могли не відреагувати в Офіс Президента. Само собою, відповідь була жорсткою і цілеспрямованою, як і заява самого президента. Українці підтримали такі слова.

Подаємо в оригіналі.

Міждержавні відносини – це перш за все коректність і виваженість публічних формулювань. Бо незалежно від того, в якому емоційному стані перебуваєш сьогодні, у відносинах між сусідами обов’язково буде завтра, післязавтра.

Проте сьогодні в Мінську практично офіційно прозвучало, що нібито керівництво України «наказує» провести нові вибори в Білорусі. Це не просто відверта неправда. Це свідоме нагнітання. Свідома провокативна поведінка. Для чого? Чи навіть не так: до чого тут Україна, якщо події стосуються суто Білорусі та внутрішньої недовіри?…

По-перше, Україна точно поважає і географічні, й політичні кордони кожної нації та не втручається у вирішення питань про вибори або чиюсь перемогу на них. Тому що коректність, терпіння і є ознакою цивілізованості будь-якої нації…

По-друге, безсумнівно, посиланням на ту чи іншу сусідню державу не можна заглушити голос багатотисячних протестів своїх же співгромадян. Якщо довіри немає, – а світ бачить, що довіри й близько немає – то цей дефіцит несправедливими звинуваченнями на адресу «керівництва іншої країни» не заповнити. Швидше, можна викликати ще більшу недовіру.

По-третє, офіційний Мінськ, на жаль, уже продемонстрував, безвідповідально звільнивши «вагнерівців», що історична близькість наших двох народів та принцип взаємної допомоги сусідів для нього особисто нічого не вартує. Це, до речі, той самий вибір держави, який абсолютно точно говорить про її внутрішні цінності. Залишимо це питання риторичним.

Єдине, що хотілося б справді сказати білоруській державі, це – поважайте право своїх співгромадян на життя, здоров’я та свободу. І на політичну зрілість… Від цього залежатиме не тільки майбутнє Білорусі, а й майбутнє багатьох людей, включно з будь-якими політиками.